Смачелюк О.С. ст.№2

ХОРОЗНАВСТВО ТА ОКАК  для студентів 2 курсу ЗФЗО

                  

                                           Розділ І. В С Т У П

ТЕМА 1. Значення народного пісенно-хорового мистецтва у розвиткові вітчизняної музичної  культури.

1/ Народна пісня – першоджерело музичного мистецтва.

2/ Роль хорового співу як засобу духовного збагачення людини.

3/ Мета і завдання курсу.

1.Пісня – провідний жанр народної творчості. Це найбільш природний спосіб виявлення музичного обдарування, самовираження людини. Пісня – душа народу, вона здавна в найбільш повній, яскравій і виразній формі втілює найкращі риси людини, її думки, надії і сподівання, відтворюється дух епохи, минуле і сучасне нації. Саме поєднання двох чинників – музики і слова дає можливість глибокого впливу на людину, її  переживання. Тому не дивно, що в пісенному жанрі нашим народом створені ті художні цінності, які принесли йому славу одного з самих музично обдарованих.

Народна  пісня стала основою професійного музичного мистецтва. Талановиті композитори в своїй творчості запозичують і розвивають кращі надбання, кращі традиції народних митців-співаків і музикантів.

Будучи джерелом професійного музичного мистецтва, народна пісня продовжує існувати як самостійний, широко розповсюджений жанр.

2. Хоровий спів самий поширений, доступний і улюблений вид художньої творчості. Це найбільш короткий і зручний шлях до зустрічі із справжнім мистецтвом. Як сказав президент, в хоровому мистецтві в найбільшій мірі сконцентровано естетичне багатство нації.

У хоровому співі органічно поєднана можливість самовираження особистості  і колективної творчості. 

Хор має здатність об'єднувати думки і почуття багатьох і цим дає можливість людям пережити неповторні моменти духовної спільності виконавців і слухачів.

Участь у хоровій самодіяльності сприяє всебічному розвиткові і духовному збагаченню людей.  Вона виховує такі риси як товаристськість, увага і приязнь до людей, вміння підпорядковувати власні інтереси інтересам загальної справи.

Хорове мистецтво – дієвий засіб загальнокультурного і музичного розвитку. З його допомогою людина прилучається до кращих зразків вітчизняної і світової класики, творчості сучасних композиторів, народних пісень різних країн.

Особливо важливий творчий характер участі у хоровому співі. Співак-хорист не лише споживач, а, насамперед, творець мистецтва, його практикант

Це підсилює вплив, сприяє збагаченню внутрішнього світу, удосконаленню людських рис і якостей, дає можливість жити насиченими яскравими враженнями життям.

3. Хорознавство і методика роботи з хором – це теоретичне узагальнення, осмислення  творчої практики, досвіду кращих хорових колективів, їх керівників, видатних діячів вокально-хорового мистецтва.

Курс вивчається в тісному зв"язку з теорією музики, музичною, насамперед хоровою літературою  сольфеджіо, хоровим класом, постановкою голосу, диригуванням і особливо навчальною практикою з спеціалізації.

Мета курсу:  а/ виховати у студентів розуміння суспільної значимості  аматорського хорового мистецтва, ролі, яку воно відіграє у справі духовного відродження нації, її культури;

б/ виробити навички організації та керівництва самодіяльним хоровим колективом.

Завдання  курсу:

1.             Ознайомити з історією вітчизняного хорового мистецтва, особливостями розвитку професійного і аматорського хорового виконавства, з діяльністю кращих  хорових колективів.

2.             Навички студентів основам теорії народного хору.

3.             Озброїти методичними принципами, прийомами і засобами організації самодіяльного хору і роботи з ним.

4.             На основі здобутих знань і навичок підготувати студентів для успішної самостійної роботи.

                                            Література:

1.             А.Гуменюк. Українських народний хор.

2.              Т.Дмитревський. Хорознавство і керування хором

3.             В.Соколов.  Работа с хором

4.             К.Пігров. Керування хором

5.             М.Хомичевський. Посібник для керівника самодіяльного хору

6.             Краснощеков.  Вопросы хороведения

7.             А.Мархлевський.  Практичні основи роботи в хоровому класі

ТЕМА  2.  Короткий огляд історії хорового співу в Україні.

1/ Утворення і розвиток давньоруської хорової культури

2/ Хорове виконавство в ХУП-Х1Х ст..

3/ Діяльність українських композиторів і диригентів в кінці Х1Х, початку 

   ХХ ст.

1. Традиції хорового співу стародавньої Русі складались віками, однак, виникнення  професійного виконавства пов"язане з прийняттям і поширенням християнства. Перші церковні півчі були привезені з Візантії за наказом князя Володимира. Однак, дуже швидке зростання мистецького рівня місцевих виконавців свідчить, що хорова культура до християнської пори була досить високою.

Один з перших церковних хорів був утворений при Десятинній церкві, там же існувала і співоча школа. В церквах при монастирях і княжих дворах вчили читанню, письму і співу. Хорами керували заспівщики-доместики при допомозі жестикуляції- хейрономії.

Основою церковного виконання був знаменний спів. Особливі знаки – крюки поновлювали в пам"яті завчені на слух наспіви у зв"язку з текстами. Знаменний спів характерний рівним духом, несиметричним ритмом, імпровізаційністю і багаторазовим повторенням одного звуку – псалмодіюванням. Стародавні хорові твори одноголосні і виконувались без супроводу чоловічим хором.

Поступово традиції візантійського хорового мистецтва поєднались з народно-пісенними традиціями Руси. Збагачувалась мелодія, з"явилась наспівність, широта врахування особливостей  старослов"янської мови.

В церковній практиці закріпилось використання двох  клиросів  (криласів по-народному – хорів, кожен з яких мав свого заспівувача. Основний принцип виконання – антифон – почерговий виступ правого і лівого клироса.

Ускладнення служби, підвищення вимог  привели в ХШ ст.. до необхідності доручати  спів лише спеціально  підготовленим людям.

Крім Києва центрами хорової культури були Новгород, Чернігів, Суздаль.

Одночасно існувало і розвивалось народно-пісенне хорове мистецтво, яке в протидії, взаємодії з духовною музикою сприяло її збагаченню.

2. Українська музична культура створювалась з ХУ ст.. одночасно з розвитком національно-визвольної боротьби проти польського  гноблення. Осередками боротьби і культури стали братства – національно-релігійні організації, які створювались при церквах у Львові, Києві та інших містах.При братствах відкривались школи, де крім інших наук навчали співу. В  Запорізькій Січі  півчих готували при Покровській церкві. В 1632 р. при Київському братстві був заснований колегіум, який згодом перетворився в Академію, де обов"язково навчали співу і музиці. Хор Академії налічував до 300 співаків.

В цей час на зміну одноголосному знаменному прийшов багатоголосний  партесний спів. Партесні концерти, спочатку 4-х голосні, ускладнювались і збільшувались до 12 голосів. З України багатоголосний спів поширився на Москву.

Деякі українські  старшини в ХУП-ХУШ ст.. утримували хори з селян. Відомі хори  І.Брюховецького,  І.Мазепи,  а у ХУШ ст.. К.Розумовського, Галагана.

В 1728  р. в Глухові було створено співочу школу, яка готувала співаків до Петербурзької Придворної Капели. Вихованцями цієї школи були видатні діячі української культури Г.Сковорода,  та  М.Березовський. М.Березовський (1745-1777) р. випускник Глухівської школи згодом вчився в Києво Могилянській Академії і як здібний співак і музикант був направлений до Придворної капели. Завдяки винятковим даним він  отримав змогу продовжити навчання в Італії, де успішно здав екзамени і став академіком музики Болонської  музичної академії – одночасно з  В.Моцартом.  Був автором  кількох опер ("Демофонд"), інструментальних творів. Але провідним жанром його творчості була хорова музика, духовні концерти вражають своєю технічною досконалістю. Концерт "Не отвержи меня во время  старости"– видатний пам'ятник музичної культури  того часу.

Артемій Ведель (1772-1808) – видатний український композитор – закінчив Києво-Могилянську Академію та музичну Академію у Кременчуці. Керував хорами в Києві, Харкові, Москві. В численних духовних хорах відчуваються інтонації українських народних пісень, наприклад "Їхав козак за Дунай",  "Повій вітре на Вкраїну".   Життя його обірвалось трагічно.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) навчався в Глухівській школі, згодом перебував у Придворній капелі, звідки був направлений на навчання до Італії. Повернувшись в Росію в Санк-Петербург, був капельмейстером і згодом директором Придворної капели. Основна його композиторська спадщина – 35 духовних концертів.

Видатним композитором був С.Гулак-Артемовський. В його творчому доробку дивертисмент "Українське весілля", опера "Запорожець за Дунаєм".

П.Ніщинський – наш земляк – є автором  музики до драми Шевченка "Назар Стодоля". "Вечорниці" – це картина  з  народного  життя, характерна яскравими музичними образами.

В Західній Україні творили талановиті композитори і хормейстери М.Вербицький – автор гімну "Ще не вмерла Україна",  І.Воробкевич – відомий творами на тексти Т.Шевченка.  Д.Січинський , який  створив  хорову композицію "Дніпро реве".

3.    Величезний вплив на розвиток української хорової культури мала творчість М.В.Лисенка, який вважається батьком української музики. Серед його хорової спадщини багато обробок українських народних пісень, де закладені принципи підходу до обробки народної пісні. Створив фундаментальні хорові твори – кантати "Радуйся, ниво неполитая",  "Б"ють пороги", "Вічний революціонер", "Молитва за Україну".      В 70-х роках у Києві створив студентський хор, з яким здійснив кілька концертних подорожей по Україні, в тому числі  побував  на Поділлі.

Учень і послідовник Лисенка  К.Г.Стеценко – видатний діяч хорового мистецтва, продовжив справу свого вчителя. Організатор багатьох хорових колективів, виступав з  виконанням українських народних пісень, творів  українських і російських композиторів.

Я.Степовий – випускник  Придворної капели  і  Петербурзької консерваторії, автор вокальних і хорових творів.

О.Кошиць – видатний композитор, хоровий диригент і організатор хорової справи на Україні. Навчався в духовній  Академії і керував її хором. Будучи керівником хору Київського університету і вищих жіночих курсів в 1915 р. виконав вперше твір М.Леонтовича "Щедрик".

М.Леонтович – геніальний український композитор і хоровий діяч, автор багатьох  обробок українських народних пісень, оригінальних хорових творів, організатор і керівник українських хорів ,   в т.ч. і в Тульчині.

Першим творцем українського народного хору був П.Демуцький  у 1890 р. в селі Охматів Київської губернії. Хор виконував українські народні пісні  з своєрідною побутовою манерою виконання,  особливостями народного гуртового співу. Подібного напрямку в Росії хор  під керуванням М.П'ятницького був створений у 1912 р.

Розділ ІІ.    ХОРОЗНАВСТВО

 Тема І. Риси сучасного хорового виконавства.

1.              Основні напрямки хорового  виконавства

2.              Форми хорового виконавства.

3.              Художньо виконавські стилі хорової самодіяльності.

1.             В процесі розвитку хорового мистецтва склались два основні напрями хорового виконавства:

-                 Академічний спів , який має такі ознаки:

а/ академічну манеру співу: округле, прикрите звучання, використання головного  регістру;

б/ репертуар розрахований на особливості академічного звучання, переважну частину  якого складають твори   а капела, а також у супроводі фортепіано або  симфонічного оркестру.

Колектив цього напряму називається капела,  чисельність співаків  капели досягає 50-60.

Якщо склад співаків налічує 30-35 осіб, такий колектив має назву  камерний хор.  Капели і камерні хори можуть бути професійні і аматорські.

Другий напрям – народний спів. Колектив цього напряму називається народний хор.

Народний хор має такі ознаки:

а/ народна манера співу

б/ народна манера  виконання – поєднання з рухом, танцями, театральним дійством;

в/ репертуар  колективів цього напряму – це народні пісні певного регіону, пісні професійних і самодіяльних композиторів, в яких врахована специфіка народного співу;

г/ наявність оркестру чи ансамблю народних інструментів та танцювальної групи.

             Основні форми сучасного народного хорового виконавства включають:

а/ професійне хорове виконавство. Його ознаками є: високий художній рівень виконання, професійний склад співаків з підібраними голосами, відповідною освітою, активна концертна діяльність, збирання і обробка місцевого фольклору;   

б/ хорова самодіяльність. Її ознаки: порівняно випадковий підбір голосів, менш високий рівень вимог до їх даних, перерви в заняттях, нерегулярність роботи, менш досконала матеріальна база. Звідси порівняно нижчий рівень виконання.

в/ фольклорний побут – так званий гуртовий спів. Підбір співаків по місцевим ознакам – куток, вулиця, село  і виробничим ознакам: хор-ланка, хор  доярок, механізаторів, пташниць і т.п.

Проміжна форма хорового виконавства – навчальні колективи. ВНЗ 1-П рівня повинні мати рівень підготовлених аматорських хорів. Навчальні хори ВНЗ Ш-1У рівня повинні мати рівень професійних хорових колективів.

                    Художньо виконавські  стилі  хорової самодіяльності складають:

а/ гуртовий спів (автентичні фольклорні ансамблі) відтворюють своєрідність народного виконання у його первісній формі:

- Горлиця – Мог-Подільський р-н   с. Вила-Ярузьке

- Томашпільський р-н, с.Стіна, Кирнасівка, Дранка і т.д.

Репертуар – пісні даного району, села, області).

б/ сучасні (вторинні) ансамблі концертної форми роботи. Ансамбль Київської Академії  музики (Єфремов), Університету культури і мистецтва, "Червона калина"  училища культури  (М.Сафроняк);

в/ Народно-масові хорові колективи або, як їх ще називають, хори загального типу.

Вони мають два рівні – початкових форм роботи і хори підвищеного рівня з стабільних  складом, широким репертуаром, високими виконавськими якостями.

г/ фольклорно-етнографічні хори, які відтворюють особливості звучання, манери виконання певних регіонів. Хор  "Гомін", кер.Леопольд Яценко, Київ.

д/ ансамбль пісні і танцю. Як і професійні колективи, самодіяльні  ансамблі  пісні і танцю поєднують три творчі групи – хор, оркестр, танцювальний колектив. В їх програмі виконання репертуару як окремими групами так і спільне виконання.

ж/ Своєрідним різновидом народного хору є ансамблі і капели бандуристів. Чоловічі капели співають академічною манерою,  жіночі – академічною і народною. Репертуар – народні пісні, твори класиків і сучасні твори.

з/  вокально-інструментальні ансамблі. Обробки народних пісень в сучасних стилях рок, джаз, популярна  музика, "Сябри", "Пісняри", українські гурти "Пікардійська терція,  "Кобза", "Соколи", "Дармограй" Вінницького педуніверситету, "Брати" Тульчинського  РБК.

          Тема ІІ.  Природа співочого  голосу.                                                           

1.              Будова  голосового  апарату.

2.              Співоча постава.

3.              Співоче дихання. 

               1.  Співочим голосом називається сукупність звуків, які утворюються при  допомозі спеціального органу – голосового апарату.

Органом утворення звуку є гортань, до якої кріпляться  двоє плоских м"язів – голосових зв"язок. При диханні зв"язки розімкнені.

При розмові і при співі зв"язки змикаються. Повітряний струмінь знизу тисне на зв'язки і примушує їх розмикатися. Змикання і наступне змикання зв'язок утворює коливання повітря і таким чином виникає звук. Висота звуку залежить від ступеня натягнення зв"язок, сила звуку – від розмаху (амплітуди) коливання.

Створений на зв'язках звук слабкий по силі і позбавлений індивідуального тембру. Додаткова сила  і тембр утворюються при допомозі так званих  резонаторів.

Нижні або грудні резонатори –  порожнини легенів, бронхи, трахеї, гортань до зв"язок приймають участь у формуванні низьких звуків.

Верхні або головні резонатори - гортань від зв"язок, порожнини рота, носа утворюють високі звуки.

2. Співоча постава повинна сприяти вільному, не вимушеному співу. На репетиціях, при співі сидячи, корпус слід тримати рівно, не торкаючись спинки стільця, голова поставлена прямо, погляд спрямований на диригента.

При  співі стоячи корпус утримується  прямо, плечі розгорнуті, голова поставлена рівно, погляд на диригента, руки опущені вздовж корпусу. Одна нога може бути висунута трохи вперед. Найменше відхилення  від цих норм може створити напруження м"язів, що  неодмінно відіб'ється на якості звуку,  ускладнить дихання та естетичну виразність. Співак повинен відчувати себе вільно, зручно.

3. Основою співу є дихання. Вокальне дихання відрізняється від звичайного більшою  глибиною і свідомим регулюванням процесу вдиху і видиху.

Вдих короткий і безшумний через рот і ніс.

Плечі не піднімаються, розширюється нижня частина грудної клітини  та стінка живота. Діафрагма рухається донизу.

Після короткої затримки, необхідної для організації дихання, іде тривалий видих. Грудна клітина зберігає положення вдиху, м'язи живота, прес активно тисне на діафрагму, яка ніби опирається цьому тиску. Це створює так звану співочу опору, яка є вирішальним фактором якості співу.

Існують такі  способи або типи дихання:

1/ ключичне або верхньо реберне. Повітря набирається в верхню частину грудної клітини, плечі підіймаються. Такий тип дихання в співочій практиці майже не використовується. Плечі, що піднімаються під час вдиху – ознака невірного дихання;

2/ грудне або середньо реберне. Такий тип дихання більш властивий жінкам;

3/ нижньореберне;

4/ черевне або діафрагматичне.

Чисті типи дихання у вокальній практиці, як правило, відсутні. Для співу найбільш прийнятний  грудочеревний змішаний тип дихання  (костоабдомінальне).

В хоровому співі важливо одночасне і однотипне дихання. В залежності від змісту творів, їх художньо виконавських завдань дихання  може бути:

а/ загально хорове, як правило, по фразах, за рахунок  цезур, пауз тощо;

б/ одночасне дихання співаків однієї партії, або групи хору при виконанні поліфонічних творів;

в/ ланцюгове дихання. Співаки беруть дихання неодночасно, по черзі. Звук партії або всього хору не переривається диханням.

Для вироблення навичок дихання можливі спеціальні вправи, але основна робота здійснюється в процесі  роботи над звуком.

1.              Звукоутворення

2.               Звукоформування

3.              Звуковедення.

1.              Мистецтво співу полягає у вмінні максимально використовувати резонатори – грудні і головні. Умовою є висока позиція звуку, тобто наближене до зубів звучання. Позиція повинна

зберігатись в одному місці протягом усього співу.

Утворення звуку пов"язане з способом  виникнення його в голосовому апараті. Початок звучання називається атакою звуку. Є три види атаки:

а/ тверда – голосові зв"язки змикаються перед проходженням крізь них повітря;

б/ м"яка – зв"язки змикаються одночасно з проходженням крізь них повітря;

в/ преддихова – змикання зв'язок  відбувається після проходження крізь них певної частини повітря.

Основний вид атаки – м'яка або середня між м'якою і твердою. В залежності від змісту твору, від вокальних завдань можливе застосування різних видів атаки.

Незалежно від характеру атаки слід дотримуватись таких правил звукоутворення:

а/ всі голоси, що вступають, повинні користуватись однотипною атакою;

б/ Перед атакою потрібно уявити собі висоту, силу, характер звуку, форму голосної, а потім легко, спокійно брати звук "точним,  маленьким, швидким, коротким ударом" (М.Гарсіа);

в/ звук з самого початку повинен мати такі якості: висоту (точне попадання на ноту без під'їздів і сповзання), силу, тембр, форму голосної.

2. Співочий звук формується на голосних – в них виявляються всі якості звучання. Для початкової роботи найбільш зручна голосна "А".  Рот   вільно і широко відкритий. Для забезпечення округленого формування ротової порожнини при співі слід зберігати відчуття легкого позіху. У поєднання з високою позицією це дає вірний вокальний звук.

Сформоване на голосну,  "а"  звучання слід переносити на інші голосні зберігаючи висоту, тембр, якість звуку. Послідовність голосних: "а", "о", "У", "е", "і" або  "і", "е", "а", "о", "у".  Звук повинен мати стійку дихальну опору. Звучання повинно бути безперервним, кожен голосний звук плавно переходить в наступний.

3. Основний прийом звуковедення  (вокальний штрих) – легато. Це плавне, зв"язане звучання. При співі легато необхідно слідкувати, щоб при переході на інший звук не сповзав донизу, тобто  дотримувалась звуковисотна лінія.

Наступний штрих  нон легато – не пов'язано частіше використовується в маршових, енергійних або жартівливих піснях.

Штрих  стаккато – пауза після кожного звуку. Виконується твердою атакою з допомогою поштовхів діафрагми.

Крім цих штрихів нерідко виконується штрих маркато, підкреслено, з м'яким напливом.

1.Регістри співочого  голосу.

2. Теситура.

1. Поставлений співочий голос має однотемброве, рівне звучання від найнижчої до найвищої ноти. Для того, щоб цього досягти, слід враховувати  наявність регістрів.

Регістр – це ряд звуків, які мають однаковий механізм утворення.

Чоловічий голос має 2 регістри – грудний і головний. Переходи ноти з грудного в головний регістри у тенорів  фа – фа ,    у  баритонів  мі     мі    , у басів-до      ре.

Жіночий голос має 3 регістри – грудний, мішаний (мікст) і головний. Народна манера співу передбачає використання в основному грудного регістру. Перехідні ноти з грудного регістру на мішаний  мі-фа.

Для того, щоб перехід на інший регістр був непомітним, згладженим -  слід навчитись їх змішувати.

Нижні ноти відтворюються переважно з використанням грудного регістру, але потрібно вміти під"єднувати головні резонатори. Чим вище нота, тим більш включається головний регістр. Однак, і при виконанні самих високих нот грудний регістр не виключається.

"Голова на грудь – грудь на голову"  вчать  видатні італійські майстри вокалу.

Перехідні ноти слід прикривати – приблизно за кварту до них потрібно максимально округлювати звук.

У хоровому співі нерідко використовується фальцет – чистий головний регістр  у тенорів і сопрано.

2. Весь обсяг людського голосу, тобто звуки, які він може відтворити від найнижчого до найвищого називається діапазоном. Діапазон поділяється на загальний – весь обсяг і робочий – частина загального, в межах якого голос звучить вільно, зручно.

Середня частина діапазону називається примарною  зоною – її звуки відтворюються найзручніше і найлегше. Це примарні звуки.

З поняттям  діапазон тісно пов'язане поняття – теситура.

Теситура – висотне положення мелодії відносно діапазону голосу, який виконує цю мелодію.

В залежності від того, в якій частині діапазону викладено мелодію,       теситура може бути низькою, середньою (найбільш зручною) і високою. Висока і низька теситури ускладнюють досягнення якісного звучання.

Особливість хорового співу в тому, що звук слід формувати не лише вірно, а й однаково. Хоровий спів – це не сума голосів, а нова якість. Тому слід виробляти однакові прийоми, способи,  навички співу – тобто виробляти єдину вокальну манеру.

Тема Ш. Характеристика співочих голосів.

1.                  Основні якості співочого голосу.

2.                  Характеристика жіночих голосів.

3.                  Характеристика чоловічих голосів.

             

1. Співочий звук характеризується певною висотою, силою, тривалістю, якістю голосної.

До основних якостей голосу належить:

а/ діапазон.   У професійних співаків діапазон  мінімум 2 октави, хоча зустрічаються  2,5,  3  і  4   октави. Самодіяльному співакові досить 1,5 октави, оскільки хоровий голос – це якість  колективна.

б/ тембр – забарвлення звуку. За допомогою тембру  визначається тип голосу та індивідуальні  ознаки голосу.  Тембр -  важливий засіб художньої виразності, передачі почуттів. Це якість природна, але його можливо розвивати, збагачувати.

в/ Стійкість - здатність утримувати висоту. Деяке відхилення від  основного тону вверх, вниз утворюють вібрато, яка надає голосу теплоти, людяності.

Якщо величина  відхилення переважає 6-7 коливань за секунду в бік уповільнення – ми чуємо "гойдання".  Якщо коливання більше норми в бік прискорення – виникає зайва тремоляція  - "баранчик".

г/ витривалість – здатність  витримувати значні   вокальні  навантаження, тривалу напругу  голосу. Витривалість можна розвивати, удосконалювати.

2. Високий жіночий голос називається сопрано. Має легке, світле, ніжне звучання. Рухливість сопрано дозволяє виконувати у швидкому темпі складні мелодичні візерунки (фігурації).

Діапазон   сі-до –сі-до  октави.  Робочий  фа – соль

Діапазон  сопрано, що співає в народній манері    сі – сі – до     Н.Матвієнко.

Саме  високе сопрано називається колоратурне (Людмила  «Руслан і Людмила», Віолетта  «Травіатта», Розіна «Севільський цирульник»,)    Є.Мірошниченко.

Ліричне сопрано – легкий, ніжний голос: Тетяна з опери "Є.Онєгін",  Оксана, "Запорожець за Дунаєм".

Драматичне сопрано більш сильне, насичене, металеве звучання.  Ярославна, "Князь Ігор", Ліза  "Пікова дама", Одарка "Запорожець за Дунаєм".

Існують проміжні голоси: лірико-колоратурне, лірико-драматичне сопрано.

До низьких голосів належить  меццо-сопрано. Це густий, насичений тембром повний голос.

Діапазон  ля-соль       робочий  до-ре.

Кармен   опера  "Кармен", Любаша   опера "Царева наречена".

            Народне  меццо-сопрано   соль – ля      Р.Кириченко.

            Самий низький жіночий голос називається  контральто.

            Густо, масивно звучить  у малій октаві.  Павловська.

3.Високий чоловічий голос називається тенор. Яскраве блискуче та ніжне звучання.

Діапазон  сі  -  сі  до       робочий    фа  -  соль

Якщо тенор записується на окремому  нотоносці - він нотується в скрипічному ключі, але його фактичне звучання октавою нижче.

Якщо в партитурі тенор записується разом з басами – він нотується в басовому ключі і звучить так, як написано.

Самий високий тенор називається альтіно.

Ліричний тенор.  Андрій  "Запорожець за Дунаєм",Ленський "Євгеній Онєгін",  А. Солов"яненко, І.Козловський.

           Драматичний  тенор більш густого,  металевого звучання. Герман "Пікова дама", Хозе "Кармен".  Лірико драматичний  -  Л. Паваротті.

            До низьких чоловічих голосів належать:

Баритон – яскраве, насичене звучання.

Діапазон    сі-ре-м           Робочий   До-ре.

Ліричний баритон більш світлий, легкий.  Онєгін.

Драматичний – сильне, металевого забарвлення звучання.

        Князь Ігор,  Богдан Хмельницький.

Центральний бас.  Густий, сильний, насичений голос.

        Діапазон    фа  до   ре                Робочий    Соль   -   до

Баси  поділяються на високі (кантанте) і центральні.     Руслан,      Тарас Бульба.

Найнижчий людський голос   бас- профундо (глибокий) або октавіста.

1.                  Особливості народної манери співу.   

2.                   Співочі регіональні стилі.

3.                  Типи підголосків в народному хорі.

1. В процесі співочої практики склались дві вокальні манери, два принципи звуковидобування – академічна і народна. Основні ознаки обох манер проявляються, насамперед, у звучанні жіночих голосів.

Народна манера співу будується переважно на використанні грудного регістру.  Голос звучить потужно, широко, вільно, розкуто. Звук рівний, майже позбавлений вібрації, частково відкритий, білий.

Не слід плутати справжній народний спів з крикливим, пронизливим, верескливим звучанням. Це вульгарний спів, до якого вдаються малодосвідчені співаки.

Характер народного звучання залежить від умов, в яких відбувається спів. В приміщення голоси звучать тихо, не напружено. Високі голоси часто використовують середній і головний регістри.

Якщо ж пісня виконується на вулиці, у полі на відкритому повітрі – вона звучить насичено, голосно, вільно, з використанням  грудного регістру. Таке звучання може бути досить напруженим.  Але це ознака, особливість народної манери не  виходить за естетичні норми.

Манера співу - це художній навик, який здатний розвиватись, вдосконалюватись. Манера стабільного народного самодіяльного хору  може відрізнятись від вуличного гуртового співу більш м'яким, округленим звучанням, більш майстерним використанням середнього і головного регістру.  Внаслідок цього розширюється діапазон, художньо-виконавські можливості. Такі хори  можуть виконувати твори М.Леонтовича, М Лисенка, розраховані на академічну манеру звучання. Нерідко до складу народного хору включають  академічні сопрано.

Кваліфіковані співаки, які можуть відтворювати як народну, так і академічну манеру.  Однак це не завжди доцільно. Обидві манери рівноцінні і художньо виправдані, тому повинні існувати  паралельно.

 2.   Історичні і природні умови, умови життя і праці, традиції, особливості діалекту сприяли створенню та існуванню регіональних місцевих співочих відмінностей.

Південні, центральні та східні регіони України де широкі степи і поля, потребували сильного , широкого вільного, розлогого звучання. Тому тут здавна культивувався спів з переважним використанням грудного регістру. Діапазон пісень цих діапазонів як правило не переважає октави. Це манера, яскраво представлена в творчості черкаського народного хору та інших аматорських та професійних колективів.      

В областях західного Поділля (Тернопільська). Галичини, Закарпаття манера співу наближається до академічної з переважним використанням  середнього і головного регістрів. Відповідно діапазон пісень цього регіону більш широкий. Найбільш яскраво цю особливість народного співі представляють Закарпатський народний хор , Гуцульський ансамбль пісні і танцю та інші професійні аматорські колективи.

В Подністров"ї (Буковина) співочі традиції будуються на мішаному мікстовому  стилі. Нижні голоси використовують в основному грудний регістр, середній і високий користуються мікстовим і головним регістрами.  Таку манеру яскраво представляє Буковинський народний хор.

3. Однією з характерних особливостей народної виконавської манери є обов'язкове використання у протяжних піснях  підголосків.        Підголосок – це варіант основної мелодії, що імпровізується найбільш обдарованими і голосистими співаками-виводчиками.

Підголоски бувають двох типів: 

-                     фальцетний.  Він виконується  жіночим голосом краями голосових зв"язок, тобто з використанням лише головного регістру.

Діапазон  ля  -  сі                    Цей тип підголоску (виводу) використовується переважно у весільних дівочих піснях. Підголосок – "тоньчик"  виконує основну мелодію октавою вище хору,  іноді  створюючи варіанти і мелодичні прикраси.

-  в більшості протяжних пісень використовується грудний підголосок   з м"яким тембром і сильним звуком. До такого типу як правило належить жіночий голос – "горак".  Діапазон  соль  -  мі    у сопрано,  фа – ре у альтів.

У чоловіків підголосок виконує тенор, діапазон  до – соль.       

Голоси підголосків швидко втомлюються, тому вони виконують не більше 2-3 пісень, далі їх замінюють новими.

      

4.                  Особливості народного хорового виконавства.

1.                  Поняття про народний хор.

2.                   Риси народного виконавства.

3.                  Стильові особливості народних хорів.

1.                  Хором називається  організований творчий колектив співаків.. ДДіяльність якого спрямована на художнє обслуговування, духовне збагачення людей та задоволення їх  музично-естетичних потреб. Назва походить від грецького слова "хорос" – разом, в грецькій трагедії так називалось місце, де стояла група артистів. Не всяке зібрання співаків має право називатись хором – хор повинен мати певні художні якості, елементи хорової звучності (техніки): ансамбль, стрій, нюанси, ритмічність, ясність дикції і яскравість звучання.

                  Народний хор – це колектив співаків, який володіє народною манерою співу, багатством виражальних засобів народного хорового виконавства і покликаний зберігати, розвивати і пропагувати кращі національні пісенні традиції.

                  Основні ознаки народного хору:

а/ репертуар, основу якого складають народні пісні переважно даного регіону, даної конкретної місцевості а також твори професійних і самодіяльних композиторів, розраховані на виконання народним хором;

б/ склад співаків, які володіють народною манерою співу, дотримуються місцевих співочих традицій;

в/ костюми, які побутують в даній місцевості;

г/ супровід – баян, ансамбль чи оркестр українських народних інструментів;

д/ танцювальна група.

2.                  Основні риси народний хор запозичив  від побутового гуртового співу. Визначальним засобом народного пісенного виконавства є колективна художня творчість – кожен співак є одночасно виконавцем і творцем. Під час співу він імпровізує свою партію, створює варіанти основної мелодії. Особливою імпровізаційністю характерне виконання заспівувачів і виводчиків – найбільш музично і вокально обдарованих співаків, лідерів хору. Імпровізують також і інші обдаровані співаки, таким чином створюється багатоголосся, народна підголоскова поліфонія. Її традиції і прийоми, що створювались віками, відображають талант, почуття художньої міри, переживання виконавців.

Імпровізаційність пісні – основний спосіб художнього розкриття її образів, вона збагачує гармонічну мову, є засобом виразності, безпосередності почуттів.

Характерною рисою, яка проявляється насамперед в звучанні жіночих голосів є народна манера співу, яка витікає з живої розмовної мови, відтворює особливості діалекту, регіональних умов життя і праці.

Самою важливою рисою народного хору є народна манера виконавства. Вона включає манеру співу, підголоскову поліфонію а також живе спілкування виконавців, синтес (поєднання) пісні, танцю, хороводу (танку), монологів, діалогів театральної дії. Найбільш яскраво такий синтес проявляється в обрядах, в першу чергу весільному, який є справжнім  спектаклем. 

3.                  В залежності від способу звуковидобування народний хор має певний, властивий лише йому характер звучання. Специфіка народного хору визначається  манерою співу жіночих голосів. Відповідно традицій на Україні існують хори з співом у грудному регістрі. Таке звучання в основному культивують в Центральній, Східній та Південній Україні.

Народні хори Західної України та Західного Поділля широко користуються головним регістром, їх манера співу наближається до академічної.

Хори з мішаною мікстовою традицією звучання характерні для Подністров'я.

Такі способи звуковидобування властиві фольклорно-етнографічним хорам, які будують свою виконавську діяльність на основі місцевих історико-культурних і художньо-виконавських традицій місцевого фольклору, місцевого діалекту.

Сучасна хорова практика породила народно-масові хори або хори загального типу. Вони узагальнюють різні виконавські традиції, здатні виконувати репертуар різних стилів і жанрів, як народних пісень так і пісень сучасних композиторів, написаних складною музичною мовою. Зразком такого хору є національний український народний хор ім.. Г.Верьовки, До його складу, а також до складу багатьох професійних і аматорських хорів  включають академічні сопрано.

Це найбільш поширена  форма  сучасного хорового співу.     

Хорові партії. Художньо-технічні особливості партій жіночого хору.

                          Художньо-технічні особливості партій чоловічого 

                          хору.

Хоровою партією називається група співаків хору, голоси яких приблизно однакові за діапазоном і споріднені за тембром.

З жіночих голосів утворюється партія сопрано і альтів.

Партія сопрано як правило виконує основну мелодію. Її звучання характерне ніжним, світлим, прозорим тембром, що дозволяє відтворювати ліричні образи, радість, сум.

            Діапазон    ------------------

                               ------------------            сі    до

                              ------------------

            Діапазон сопрано академічного хору    сі   -    до

Робочі    мі-фа-соль.

Перші сопрано виконують ліричні, а другі – драматичні сопрано.

             Партія альтів характерна більш масивним, насиченим грудним звучанням. Може передавати почуття теплоти, ніжності, особливо материнське, а також драматичні сильні почуття. Діапазон   -------------------

                                                                  -------------------  соль-ля-сі

                                                                  -------------------

Діапазон партії альтів  академічного хору  ля-соль,  робочий  ля-ре.

            При дівізі партії перших альтів виконують меццо-сопрано, других – контр-альто.

2.      З чоловічих голосів утворюються партії тенорів і басів.

      Партії тенорів характерне м"яке, ніжне, а при потребі яскраве звучання, їй властива рухливість і гнучкість. Дуже добре відтворює ліричні почуття.

            Діапазон     ------------------

                                 -----------------         Сі -  сі-до

                                 -----------------

     Якщо партія тенорів нотується окремо – вона записується в скрипковому ключі і звучить октавою нижче написаного. Якщо партії тенорів і басів нотуються разом, вони записуються у басовому ключі і звучать так, як записано.

При дивізі партію перших тенорів виконують ліричні, других – драматичні тенори.

Тенори і альти у хорі – середні голоси, вони в основному гармонічно підтримують мелодію, але при потребі можуть виконувати основну тему.

Партія басів у хорі відіграє важливу роль – це гармонічна основа, фундамент хору. Має густе  насичене масивне звучання, відтворює силу, міць, суворість, драматизм.

         Діапазон партії басів  --------------------

                                                   --------------------    Соль  контр октави – мі-фа

                                                   --------------------

Такий великий обсяг пояснюється тим, що партії басів складають три види голосів: перший бас – баритон, другий – високий і центральний бас,  третій – октавіст або бас-профундо, який виконує партію другий басів, октавою нижче.

1.                  Типи та види хорів.

2.                  Особливості комплектування народного хору.

3.                  Структура  жіночих та чоловічих  голосів.

       

1. З трьох груп голосів складається той чи інших тип хору. Однорідні голоси утворюють однорідний хор – дитячі, жіночі, чоловічі.

Об"єднання жіночих і чоловічих або дитячих і чоловічих голосів утворюють мішаний хор. Отже поняття  тип  хору визначає те – з яких  голосів він складається.  Сучасне хорознавство визначає чотири типи хору: дитячий, жіночий, чоловічий, мішаний. Тип хору позначається на початку хорової партитури перед аколадою.

Кожний тип хору може бути одноголосним, дво,- трьох- чотирьох голосним. Якщо в хорі більше самостійних голосів – 5, 6, 7 і т.д. він називається багатоголосний. Старовинні партитури налічують до 12 самостійних голосів.

Кількість самостійних хорових партій (голосів) визначає  вид  хору.

Хор з органікою на чотири голоси називається повним хором. Якщо в хорі відсутня одна партія – він зветься неповним:  С+А+чоловічі голоси, жіночі голоси+ Т+Б.

2. Типи і види голосів народного   відповідні  академічному хору. У сучасному виконавстві голоси народного хору поділяються традиційно: сопрано, тенори, альти, баси. Хор, який співає по нотах, з традиційним поділом на партії, називається народно-масовим або хором загального типу.

В фольклорно-етнографічному  ансамблі і хорі, які зберігають і пропагують місцеві і виконавські   традиції, голоси поділяються на верхні, середні  і низькі з чітко встановленими функціями кожного голосу і навіть кожного співака.

Партії такого хору комплектуються своєрідно – утворюється три шари (пласти) звучання. 

Верхній – сопрано  1,  тенори  - 1, середній – С П + Т П + А + Б 1, нижній шар – Б П.

Самий чисельний середній шар. Він виконує основну мелодію  унісон. Нерідко його посилюють за рахунок верхнього і нижнього шарів. Кількість голосів середнього шару має вдвічі перевищувати кількість верхнього і нижнього шарів. Крім того виділяються виконавці підголосків - виводчиків, які звучать над основною мелодією, створюючи її варіанти.

Як відомо, особливості народного хору визначають в першу чергу жіночі голоси. Вони складають:

а/ підголоскові сопрано або фальцетні виводчиці"тоньчики"

б/ підголоскові сопрано або виводчиці грудного резонування – "гораки"

в/ ведучі сопрано грудного резонування – лідери  відтворюють мелодію і її підголоскові варіанти

г/ альти  підголоскові і ведучі грудного резонування – "тораки"  виконують основну мелодію та створюють її підголоски.

Чоловіча група хору складається з тенорів, які в мішаному хорі  рідко поділяються на перші і другі.  Поділ басів на перші і другі зустрічається частіше, крім них бажано мати один-два октавісти (профундо).  У чоловічому складі хору слід мати також один-два виводчика-тенори і один-два виводчика-баритона.

ТЕМА  6:  ГУРТОВИЙ  СПІВ  НА  УКРАЇНІ

1.                  Основні характеристики  гуртового співу.

2.                  Склад співочих гуртків.

    

   Визначальною особливістю музичного життя українського народу  є гуртовий багатоголосний спів. Нема такого куточка, де б люди не співали, зібравшись до роботи чи до відпочинку. У тому співі беруть участь мільйони людей, бо він не ставить жодних попередніх вимог, Єдина вимога – елементарний музичний слух і бажання співати.

       Переважна більшість народних пісень має невеликий діапазон – октаву, рідше дему. Будь-хто може приєднатись до мелодії, де переважають звуки, зручні для його голосу у співі всі прислухаються один до одного, переймають і опановують вокально-виконавські навички, а відтак вносять до спільної справи все те, на що кожен здатний.

      Різні місцевості мають свої варіанти заспівів, виводів, Розспівів, рані версії мелодій і сюжетів.  Край відрізняється від краю (регіону) область від області, район, село і навіть куток мають свої відмінності. Ця особливість народного підголоскового співу надає йому самобутньої неповторної краси.

       При спільному для всієї України стилі відтворення готової пісні народні колективи в процесі виконання  виробляють свою мову – найчастіше вживані музичні звороти, лади, каданси , власний виконавський вокальний спів.

        Співочі гуртки формуються за двома основними ознаками:

а/ місцеві – село, вулиця, куток;

б/ виробничі – де людей єднає спільна праця, громадські інтереси: хор-ланка, хори та ансамблі доярок, пташниць, механізаторів….

         2. Склад хору чи ансамблю для виконання тієї чи іншої пісні визначається на підставі співочих традицій. У центральних, південних та східних областях переважають жіночі хори, на Західній Україні – чоловічі.

Веснянки, гаївки , щедрівки, весільні пісні. Значна частина ліричних пісень виконується здебільшого жіночим хором.  Думи, козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, історичні пісні  виконуються чоловічим складом хору. Перш за все слід зважати на текст:  "Гей гук, мати, гук" - чоловічий хор,  "Ой піду я понад лугом"  -  жіночий.  Можливі переклички чоловічого та жіночого хору – діалог. Значна частина пісень придатна для виконання мішаним хором.

      В протяжних піснях з підголосковою поліфонією кількість голосів змінюється – можуть бути унісони 2-х,  3-х, 4-х -голосся. В піснях гармонічної фактури ( складу) основну мелодію виконує верхній голос – сопрано в жіночому та мішаному хорі або тенор в чоловічому.  Принципи звукоутворення , характер звуку, сила звучання можуть бути інші, ніж у підголоскових піснях. Гармонічну фактуру мають хороводні, танцювальні, жартівливі пісні, багато ліричних, епічних а також пісні літературного походження. Гомофонно-гармонічну фактуру нерідко з елементами підголоскової поліфонії мають пісні професійних та самодіяльних композиторів, написаних спеціально для народного хору.

 Склад голосів у таких піснях традиційний – сопрано, альт, тенор, бас з відповідною чисельність співаків      

  Хороводні пісні поєднують спів з танцем, склад хору і танцювальні рухи визначаються змістом пісні: "Подоляночка", "Марина"- жіночі,  "Аркан" – чоловічі, "А ми просо сіяли" – мішані (діалог). Танцювальні рухи можуть бути чітко встановлені – у хороводах, або можуть імпровізуватись "на ходу" з окремих танцювальних фрагментів.

  Сучасні народні хори і ансамблі, удосконалюючи організаційні, художньо-виконавські і дослідницькі сторони своєї діяльності, запозичуючи  кращі  досягнення світового музичного мистецтва, зобов'язані зберігати свою самобутність, примножувати і розвивати кращі традиції свого народу.