Завдання для студентів 3-А та 4-Б курсів з
навчальної дисципліни «Хорознавство та основи керівництва аматорським
колективом»
Тема: Характеристика співочих голосів
Завдання:
опрацювати
тему, законспектувати її у робочий зошит до 30.03. 2020.
1. Основні якості співочого голосу.
2. Характеристика жіночих голосів.
3. Характеристика чоловічих голосів.
1. Співочий звук характеризується певною
висотою, силою, тривалістю, якістю голосної.
До основних якостей голосу належить:
а/
діапазон У професійних
співаків діапазон мінімум 2 октави, хоча
зустрічаються 2,5, 3 і 4
октави.
Самодіяльному
співакові досить 1,5 октави, оскільки хоровий голос – це якість колективна.
б/
тембр – забарвлення звуку. За
допомогою тембру визначається тип голосу
та індивідуальні ознаки голосу. Тембр -
важливий засіб художньої виразності, передачі почуттів. Це якість
природна, але його можливо розвивати, збагачувати.
в/ стійкість – здатність утримувати висоту. Деяке
відхилення від основного тону вверх,
вниз утворюють вібрато, яка надає голосу теплоти, людяності.
Якщо величина відхилення переважає 6-7 коливань за секунду
в бік уповільнення – ми чуємо "гойдання". Якщо коливання більше норми в бік прискорення
– виникає зайва тремоляція -
"баранчик".
г/ витривалість – здатність витримувати значні вокальні
навантаження, тривалу напругу
голосу. Витривалість можна розвивати, удосконалювати.
2. Високий жіночий голос називається сопрано.
Має легке, світле, ніжне звучання. Рухливість сопрано дозволяє виконувати у
швидкому темпі складні мелодичні візерунки (фігурації). Діапазон до 1 – до
3 октави. Робочий – фа1-ля 2
Народний хор сопрано: робочий ля малої – сі 1
октави
Діапазон сопрано, що співає в
народній манері сі – сі – до2 Н.Матвієнко.
Саме високе сопрано називається колоратурне
(Людмила «Руслан і Людмила»,
Віолетта «Травіата», Розіна «Севільський
цирульник»,) Є.Мірошниченко.
Ліричне сопрано – легкий, ніжний голос: Тетяна з опери
"Є.Онєгін", Оксана,
"Запорожець за Дунаєм".
Драматичне сопрано більш сильне, насичене, металеве
звучання. Ярославна, "Князь
Ігор", Ліза "Пікова
дама", Одарка "Запорожець за Дунаєм".
Існують проміжні голоси: лірико-колоратурне, лірико-драматичне сопрано.
До низьких голосів належить меццо-сопрано. Це густий, насичений
тембром повний голос. Діапазон соль малої– ля1
Кармен опера
"Кармен", Любаша опера
"Царева наречена".
Народне
меццо-сопрано соль м – ля 1 Р.Кириченко.
Самий низький жіночий голос називається
контральто.
Густо, масивно звучить у малій
октаві.
Діапазон фа малої – соль 1
3.Високий чоловічий голос називається тенор. Яскраве блискуче та ніжне
звучання. Діапазон до малої – ля 1
робочий фа малої –
фа 1
Якщо тенор записується на
окремому нотоносці – він нотується в
скрипічному ключі, але його фактичне звучання октавою нижче.
Якщо в партитурі тенор
записується разом з басами – він нотується в басовому ключі і звучить так, як
написано.
Самий високий тенор називається альтіно.
Ліричний
тенор. Андрій
"Запорожець за Дунаєм",Ленський "Євгеній
Онєгін", А. Солов"яненко, І.Козловський.
Драматичний тенор більш
густого, металевого звучання. Герман
"Пікова дама", Хозе "Кармен". Лірико драматичний - Л.
Паваротті.
Баритон
– яскраве, насичене звучання.
Діапазон
ля великої-ре1
Ліричний
баритон більш світлий,
легкий. Онєгін.
Драматичний – сильне, металевого забарвлення
звучання.
Князь Ігор, Богдан Хмельницький.
Центральний
бас. Густий, сильний, насичений голос.
Діапазон фа великої - до1
Баси поділяються на високі (кантанте) і центральні.
Руслан, Тарас Бульба.
Найнижчий людський голос бас-профундо (глибокий) або октавіст.
Діапазон ля контр - ре малої
Тема: Особливості народної манери співу
Завдання:
опрацювати
тему, законспектувати її у робочий зошит до 03.04.2020.
1. Особливості народної манери співу.
2. Співочі
регіональні стилі.
3. Типи підголосків в народному хорі.
1. В процесі співочої практики склались дві вокальні манери, два
принципи звуковидобування – академічна і народна. Основні ознаки обох манер
проявляються, насамперед, у звучанні жіночих голосів.
Народна манера співу будується переважно на використанні грудного
регістру. Голос звучить потужно, широко,
вільно, розкуто. Звук рівний, майже позбавлений вібрації, частково відкритий,
білий.
Не слід плутати справжній народний спів з крикливим, пронизливим,
верескливим звучанням. Це вульгарний спів, до якого вдаються малодосвідчені
співаки.
Характер народного звучання залежить від умов, в яких відбувається спів.
В приміщення голоси звучать тихо, не напружено. Високі голоси часто
використовують середній і головний регістри.
Якщо ж пісня виконується на вулиці, у полі на відкритому повітрі – вона
звучить насичено, голосно, вільно, з використанням грудного регістру. Таке звучання може бути
досить напруженим. Але це ознака,
особливість народної манери не виходить
за естетичні норми.
Манера співу - це художній навик, який здатний розвиватись,
вдосконалюватись. Манера стабільного народного самодіяльного хору може відрізнятись від вуличного гуртового
співу більш м"яким, округленим звучанням, більш майстерним використанням
середнього і головного регістру.
Внаслідок цього розширюється діапазон, художньо-виконавські можливості.
Такі хори можуть виконувати твори
М.Леонтовича, М Лисенка, розраховані на академічну манеру звучання. Нерідко до
складу народного хору включають
академічні сопрано.
Кваліфіковані співаки, які можуть відтворювати як народну, так і
академічну манеру. Однак це не завжди
доцільно. Обидві манери рівноцінні і художньо виправдані, тому повинні
існувати паралельно.
2. Історичні і природні умови, умови життя і
праці, традиції, особливості діалекту сприяли створенню та існуванню
регіональних місцевих співочих відмінностей.
Південні, центральні та східні регіони України де широкі степи і поля,
потребували сильного , широкого вільного, розлогого звучання. Тому тут здавна
культивувався спів з переважним використанням грудного регістру. Діапазон
пісень цих діапазонів як правило не переважає октави. Це манера, яскраво
представлена в творчості черкаського народного хору та інших аматорських та
професійних колективів.
В областях західного Поділля
(Тернопільська). Галичини, Закарпаття манера співу наближається до академічної
з переважним використанням середнього і
головного регістрів. Відповідно діапазон пісень цього регіону більш широкий.
Найбільш яскраво цю особливість народного співі представляють Закарпатський
народний хор , Гуцульський ансамбль пісні і танцю та інші професійні аматорські
колективи.
В Подністров"ї (Буковина) співочі традиції будуються на мішаному
мікстовому стилі. Нижні голоси використовують
в основному грудний регістр, середній і високий користуються мікстовим і
головним регістрами. Таку манеру яскраво
представляє Буковинський народний хор.
3.
Однією з характерних особливостей народної виконавської манери є
обов"язкове використання у протяжних піснях підголосків. Підголосок – це варіант основної
мелодії, що імпровізується найбільш обдарованими і голосистими
співаками-виводчиками.
Підголоски бувають двох
типів:
-
фальцетний. Він виконується жіночим голосом краями голосових
зв"язок, тобто з використанням лише головного регістру.
Цей тип підголоску (виводу) використовується переважно у весільних
дівочих піснях. Підголосок – "тоньчик" виконує основну мелодію октавою вище хору, іноді
створюючи варіанти і мелодичні прикраси.
- в
більшості протяжних пісень використовується грудний підголосок з м"яким тембром і сильним звуком. До
такого типу як правило належить жіночий голос – "горак". .
У чоловіків підголосок виконує тенор.
Голоси підголосків швидко втомлюються, тому вони виконують не
більше 2-3 пісень, далі їх замінюють новими.
Тема: Особливості народного хорового виконавства
Завдання:
опрацювати
тему, законспектувати її у робочий зошит до 10.04.2020.
1.
Поняття про народний хор.
2.
Риси
народного виконавства.
3.
Стильові особливості народних хорів.
1. Хором називається організований творчий колектив співаків.. Діяльність
якого спрямована на художнє обслуговування, духовне збагачення людей та
задоволення їх музично-естетичних
потреб. Назва походить від грецького слова "хорос" – разом, в
грецькій трагедії так називалось місце, де стояла група артистів. Не всяке
зібрання співаків має право називатись хором – хор повинен мати певні художні
якості, елементи хорової звучності (техніки): ансамбль, стрій, нюанси,
ритмічність, ясність дикції і яскравість звучання.
Народний хор – це колектив
співаків, який володіє народною манерою співу, багатством виражальних засобів
народного хорового виконавства і покликаний зберігати, розвивати і пропагувати
кращі національні пісенні традиції.
Основні ознаки народного
хору:
а/ репертуар, основу якого складають народні
пісні переважно даного регіону, даної конкретної місцевості а також твори
професійних і самодіяльних композиторів, розраховані на виконання народним
хором;
б/ склад співаків, які володіють народною
манерою співу, дотримуються місцевих співочих традицій;
в/ костюми, які побутують в даній місцевості;
г/ супровід – баян, ансамбль чи оркестр
українських народних інструментів;
д/ танцювальна група.
2. Основні риси народний хор запозичив від побутового гуртового співу. Визначальним
засобом народного пісенного виконавства є колективна художня творчість – кожен
співак є одночасно виконавцем і творцем. Під час співу він імпровізує свою
партію, створює варіанти основної мелодії. Особливою імпровізаційністю
характерне виконання заспівувачів і виводчиків – найбільш музично і вокально
обдарованих співаків, лідерів хору. Імпровізують також і інші обдаровані
співаки, таким чином створюється багатоголосся, народна підголоскова поліфонія.
Її традиції і прийоми, що створювались віками, відображають талант, почуття
художньої міри, переживання виконавців.
Імпровізаційність пісні – основний спосіб художнього розкриття її
образів, вона збагачує гармонічну мову, є засобом виразності, безпосередності
почуттів.
Характерною рисою, яка проявляється насамперед в звучанні жіночих
голосів є народна манера співу, яка витікає з живої розмовної мови, відтворює
особливості діалекту, регіональних умов життя і праці.
Самою важливою рисою народного
хору є народна манера виконавства. Вона включає манеру співу, підголоскову
поліфонію а також живе спілкування виконавців, синтес (поєднання) пісні, танцю,
хороводу (танку), монологів, діалогів театральної дії. Найбільш яскраво такий
синтес проявляється в обрядах, в першу чергу весільному, який є справжнім спектаклем.
3. В залежності від способу звуковидобування
народний хор має певний, властивий лише йому характер звучання. Специфіка
народного хору
визначається манерою співу
жіночих голосів. Відповідно традицій на Україні існують хори з співом у
грудному регістрі. Таке звучання в основному культивують в Центральній, Східній
та Південній Україні.
Народні хори Західної України та
Західного Поділля широко користуються головним регістром, їх манера співу
наближається до академічної.
Хори з мішаною мікстовою традицією звучання характерні для
Подністров"я.
Такі способи звуковидобування властиві фольклорно-етнографічним хорам,
які будують свою виконавську діяльність на основі місцевих історико-культурних
і художньо-виконавських традицій місцевого фольклору, місцевого діалекту.
Сучасна хорова практика породила народно-масові хори або хори загального
типу. Вони узагальнюють різні виконавські традиції, здатні виконувати репертуар
різних стилів і жанрів, як народних пісень так і пісень сучасних композиторів,
написаних складною музичною мовою. Зразком такого хору є національний
український народний хор ім.. Г.Верьовки, До його складу, а також до складу
багатьох професійних і аматорських хорів
включають академічні сопрано.
Це найбільш поширена форма сучасного хорового співу.
Тема: Характеристика хорових партій
Завдання:
опрацювати
тему, законспектувати її у робочий зошит до 17.04.2020.
1.Хорові партії.
2.Художньо-технічні
особливості партій жіночого хору.
3.Художньо-технічні
особливості партій чоловічого хору.
Хоровою партією називається група співаків хору,
голоси яких приблизно однакові за діапазоном і споріднені за тембром.
З жіночих голосів утворюється партія сопрано і альтів.
Партія сопрано як правило виконує основну мелодію. Її звучання
характерне ніжним, світлим, прозорим тембром, що дозволяє відтворювати ліричні
образи, радість, сум.
Діапазон народний сі малої–до1
Діапазон сопрано академічного хору сі м–до2
Робочі мі-фа1 – соль2.
Перші сопрано виконують ліричні, а другі –
драматичні сопрано.
Партія альтів характерна більш
масивним, насиченим грудним звучанням. Може передавати почуття теплоти,
ніжності, особливо материнське, а також драматичні сильні почуття. Діапазон – соль малої-ля1. При дивізі партії перших альтів виконують меццо-сопрано,
других – контр-альто.
2.
З чоловічих голосів утворюються партії тенорів і басів.
Партії тенорів характерне м"яке, ніжне, а при потребі яскраве
звучання, їй властива рухливість і гнучкість. Дуже добре відтворює ліричні
почуття.
Діапазон
до малої -
ля 1
Якщо партія тенорів нотується окремо – вона записується в скрипковому
ключі і звучить октавою нижче написаного. Якщо партії тенорів і басів нотуються
разом, вони записуються у басовому ключі і звучать так, як записано.
При дивізі партію перших тенорів виконують ліричні, других – драматичні
тенори.
Тенори і альти у хорі – середні голоси, вони в основному гармонічно
підтримують мелодію, але при потребі можуть виконувати основну тему.
Партія басів у хорі відіграє важливу роль – це гармонічна основа,
фундамент хору. Має густе насичене
масивне звучання, відтворює силу, міць, суворість, драматизм.
Діапазон партії басів
Соль
контр октави – до1
Такий великий обсяг пояснюється тим, що партії
басів складають три види голосів: перший бас – баритон, другий – високий і
центральний бас, третій – октавіст або
бас-профундо, який виконує партію другий басів, октавою нижче.
Тема: Типи та види хорів
Завдання:
опрацювати
тему, законспектувати її у робочий зошит до 24.04.2020.
1.Типи та види хорів.
2.Особливості комплектування народного хору.
3.Структура
жіночих та чоловічих голосів.
1. З
трьох груп голосів складається той чи інших тип хору. Однорідні голоси утворюють однорідний хор – дитячі,
жіночі, чоловічі.
Об"єднання жіночих і чоловічих або дитячих і чоловічих голосів
утворюють мішаний хор. Отже поняття
тип хору визначає те – з яких голосів він складається. Сучасне
хорознавство визначає чотири типи хору: дитячий, жіночий, чоловічий, мішаний.
Тип хору позначається на початку хорової партитури перед аколадою.
Кожний тип хору може бути одноголосним, двох- трьох- чотирьохголосним.
Якщо в хорі більше самостійних голосів – 5, 6, 7 і т.д. він називається
багатоголосний. Старовинні партитури налічують до 12 самостійних голосів.
Кількість самостійних хорових партій (голосів) визначає вид хору.
Хор з органікою на чотири голоси називається повним хором. Якщо в хорі
відсутня одна партія – він зветься неповним:
С+А+чоловічі голоси, жіночі голоси+ Т+Б.
2. Типи і види голосів народного
відповідні академічному хору. У
сучасному виконавстві голоси народного хору поділяються традиційно: сопрано,
тенори, альти, баси. Хор, який співає по нотах, з традиційним поділом на
партії, називається народно-масовим або хором загального типу.
В фольклорно-етнографічному ансамблі і хорі, які зберігають і пропагують
місцеві і виконавські традиції, голоси
поділяються на верхні, середні і низькі
з чітко встановленими функціями кожного голосу і навіть кожного співака.
Партії такого хору комплектуються
своєрідно – утворюється три шари (пласти) звучання.
Верхній – сопрано 1,
тенори - 1, середній – С П + Т П
+ А + Б 1, нижній шар – Б П.
Самий чисельний середній шар. Він
виконує основну мелодію унісон. Нерідко
його посилюють за рахунок верхнього і нижнього шарів. Кількість голосів
середнього шару має вдвічі перевищувати кількість верхнього і нижнього шарів.
Крім того виділяються виконавці підголосків-виводчиків, які звучать над
основною мелодією, створюючи її варіанти.
Як відомо, особливості народного хору
визначають в першу чергу жіночі голоси. Вони складають:
а/
підголоскові сопрано або фальцетні виводчиці «тоньчики»
б/
підголоскові сопрано або виводчиці грудного резонування – «гораки»
в/
ведучі сопрано грудного резонування – лідери
відтворюють мелодію і її підголоскові варіанти
г/ альти
підголоскові і ведучі грудного резонування – «гораки» виконують основну
мелодію та створюють її підголоски.
Чоловіча група хору складається з
тенорів, які в мішаному хорі рідко поділяються на перші і другі. Поділ басів на перші і другі зустрічається
частіше, крім них бажано мати один-два октавісти (профундо). У чоловічому
складі хору слід мати також один-два виводчика-тенори і один-два
виводчика-баритона.
Шановні
студенти!
Продовжуємо
самостійно опрацьовувати теми
ТЕМА 5. ОСОБЛИВОСТІ ПАРТИТУРИ
НАРОДНОГО ХОРУ.
1.
Підголоскова
поліфонія - характерна ознака народної пісні.
2.
Види
підголоскової поліфонії.
3.
Імпровізація
в народному хорі.
1. Підголоскова поліфонія є
визначальною особливістю української народної пісні. Вона свідчить про яскраве
музичне обдарування народу, його високу музичну культуру. Традиції народного
багатоголосся, характерні прийоми імпровізаційного вільного розспіву основної
мелодії і підголосків формувались протягом віків.
Мелодія визначає основний музичний образ
пісні. Вона звучить у нижньому або середньому голосі. Від основного наспіву
утворюються додаткові мелодії варіанти (підголоски)., які збагачують,
прикрашають його.
Кожен підголосок насичений
мелодизмом, гнучкий, виразний, що обумовлює рівноправність голосів.
Виразність і художня
досконалість виводу (підголоску) часто не поступається перед мелодією
(голосом), іноді перевершує її. І все ж
без основного наспіву підголосок існувати не може. Народний співак виводить
лише тоді, коли добре чує мелодію.
Як відрізнити основну мелодію
від підголоска? Якщо мелодія звучить
завершено, не потребує підтримки знизу, і
сама дає відчуття надійної основи – вона
основна. Коли в мелодії відчувається нестійкість, недовершеність, гостра
потреба підтримки знизу – це звучить підголосок.
Найбільш рельєфний підголосок
верхній. Він завершує спів не тільки пісні в цілому, а й окремих фраз октавою
вгору – виводить пісню. Звідси назва: вивід, тягло, горак.
Талановиті співаки не
миряться з унісоном і використовують будь-яку нагоду створити до мелодії вивід.
На Україні найпоширеніший
вивід жіночий – сопрано і альти, в чоловічому співі є теноровий і баритоновий
вивід.
2. Основа народної поліфонії – двоголосся. Але
не рідко між основним наспівом і підголоском розташовуються середні підголоски,
що збагачують спів в основному терцовими звуками. Середній підголосок
найскладніший, його виконують співаки з добре розвиненим гармонічним чуттям,
його наспівність не поступається іншим голосам.
Збільшення кількості голосів
відбувається під впливом професійної музики. Епізодично утворюється чотирьох-
п"ятиголосся – голоси сплітаються і розплітаються в барвисте багате
мереживо.
Підголосок виконується на текст,
або на голосну, або на вигуки гей, ой і т.п.
Розрізняються три види
підголоскової поліфонії:
-
найпростіша. Підголосок – це повтор основної мелодії в
унісон або октавою вище. Можливі
незначні варіантні відхилення. Така
поліфонія характерна для весільних пісень з використанням підголосків
фальцетного типу;
-
проста
поліфонія. Підголосок рухається головним чином паралельними інтервалами,
переважно терціями, хоча використовуються
прими, октави, квітни, сексти - це втора основної мелодії;
-
складна
поліфонія. Підголоски рухаються прямо, паралельно і протилежно. Вони
відрізняються значною самостійністю, утворюються різні інтервали, в тому числі
дисонанси.
3. В народному хорі імпровізація
– створення варіантів безпосередньо під час виконання – є основним шляхом
художнього осмислення і удосконалення пісні.
Творча ініціатива учасників хору
проявляється саме в процесі імпровізації, вона ж виникає на основі досвіду,
таланту і майстерності виконавців, їх почуття, розуміння того, що виконується.
На Україні найчастіше
імпровізується заспів і підголосок за рахунок зміни мелодії, ритмічного
малюнку, а також різних мелодичних прикрас. Крім них варіанти імпровізують інші
найбільш обдаровані учасники хору.
В сучасних умовах, коли народний
хор є стабільним колективом, який виконує різноманітний і складний репертуар в
умовах концерту, вільна імпровізація, як правило, не імпровізується. Імпровізують під час репетицій на основі
записаної одно-, двох- або і трьохголосної пісні. Найбільш здібні і досвідчені
співаки, з яких складають творчі групи, імпровізуючи, створюють варіанти.
Для виховання
співака-імпровізатора, крім музичної обдарованості потрібні ансамблеві і слухові
навички – вміння слухати і чути, підстроюватись, не псувати мелодичну і
гармонічну основу пісні.
При навчанні мистецтву варіювання
використовуються такі методи:
а/ переймання майстерності,
прийомів, традицій, досвідчених талановитих співаків. Це основний метод;
б/ підтримка, заохочення до
ансамблевого співу поза репетиціями: в автобусі, на відпочинку і т.д. Це музично і творчо розвиває хористів;
в/ завдання на варіювання під час
розспівування. Розучується мелодія з текстом на унісон, а потім
пропонується співакам створювати
варіанти.
4.
Складання
партитури керівником
5.
Роль
заспівувача і виводчика.
4.Керівник перевіряє
наімпровізовані варіанти, виправляє гармонічні та інші помилки, вибирає кращі
зразки і утворює партитуру.
На кожен куплет або групу куплетів
складаються свої варіанти. На основі записаної партитури твір розучується всім
хором і виноситься на концерт, але робота над удосконаленням може
продовжуватись і далі.
Найважливіше пробудити живу зацікавленість учасників, допомогти їм
відчути і пережити зміст пісні, коли здається, що вимовлені слова самі
викликають ту чи іншу мелодію.
Керівник, готуючи твір до виступу,
повинен виходити не лише від свого розуміння художніх образів, а й від
почуттів, творчої ініціативи співаків, які,
таким чином, творячи колективно, стають співавторами, творцями пісні.
Партитура протяжної підголоскової
пісні має такий вигляд: її починає заспів, який виконується соло низькими голосами, альтом або баритоном нерідко
далі вступає співак, який вторить заспівувачу. Далі пісню підхоплює хор,
більшість співаків якого виконує основну
мелодію в унісон. Альти і тенори утворюють чистий унісон. Баси цю ж мелодію
виконують октавою нижче. Одночасно
звучать підголоски – верхній, середній
і нижній.
Після першого куплету в
залежності від змісту можуть виконуватись варіанти заспіву, основної мелодії і
підголосків, тобто виникає куплетно-варіаційна форма викладу.
5. Основні особи народного хору – заспівувач
і виводчик.
Заспівувач – це своєрідний диригент:
він починає пісню, визначає потрібну тональність, що відповідає характеру
пісні, можливостям і уподобанням співаків, тембр, особливості виконання,
заспівує дальші куплети, доводить пісню до завершення. Він добре обізнаний в
народних піснях своєї місцевості, має гарний музичний смак, організаторські
здібності. Кращі заспівувачі нерідко стають керівниками народних хорів і
ансамблів.
Заспів народної пісні не має
застиглої форми. Глибоко вникаючи в зміст хору, особливості образів, заспівувач
вносить в різні куплети варіаційні
зміни. Незмінний наспів обростає різними мелодичними прикрасами, змінюється
динамічна емоційна подача змісту, з"являються нові мотиви.
Заспівувач – це низький голос. Коли
заспів має широкий діапазон – він може поділятися: починає низький голос,
далі мелодію переймає середній або й
високий голос.
Виводчик, як правило, високий голос, сопрано або тенор,
відзначається тонким слухом, музикальністю, міцною пам"яттю. Опановуючи мистецтво виводу, співак повторює
почуте від старших, досвідчених, а потім, в міру зростання, набуття вправності
імпровізує своє, виявляє хист. У виводі, що є головною окрасою народного співу,
зосереджені найвиразніші мелодичні звороти, прикраси, попівки, поширені в певній місцевості.
Між заспівувачем і виводчиком
існує творчий контакт. Буває, що перший
куплет виконує виводчик, обираючи зручну для виводу тональність, а далі
продовжує заспівувач.
ТЕМА 6: ГУРТОВИЙ
СПІВ НА УКРАЇНІ
1.
Основні
характеристики гуртового співу.
2.
Склад
співочих гуртків.
Визначальною особливістю музичного життя українського народу є гуртовий багатоголосний спів. Нема такого
куточка, де б люди не співали, зібравшись до роботи чи до відпочинку. У тому
співі беруть участь мільйони людей, бо він не ставить жодних попередніх вимог,
Єдина вимога – елементарний музичний слух і бажання співати.
Переважна більшість народних пісень має
невеликий діапазон – октаву, рідше деціму. Будь-хто може приєднатись до
мелодії, де переважають звуки, зручні для його голосу у співі всі прислухаються
один до одного, переймають і опановують вокально-виконавські навички, а відтак
вносять до спільної справи все те, на що кожен здатний.
Різні місцевості мають свої
варіанти заспівів, виводів, Розспівів, рані версії мелодій і сюжетів. Край відрізняється від краю (регіону) область
від області, район, село і навіть куток мають свої відмінності. Ця особливість
народного підголоскового співу надає йому самобутньої неповторної краси.
При спільному для всієї України стилі
відтворення готової пісні народні колективи в процесі виконання виробляють свою мову – найчастіше вживані
музичні звороти, лади, каданси , власний виконавський вокальний спів.
Співочі гуртки формуються за двома
основними ознаками:
а/ місцеві – село, вулиця, куток;
б/ виробничі – де людей єднає
спільна праця, громадські інтереси: хор-ланка, хори та ансамблі доярок,
пташниць, механізаторів….
1.
Склад хору чи ансамблю для виконання тієї чи
іншої пісні визначається на підставі співочих традицій. У центральних,
південних та східних областях переважають жіночі хори, на Західній Україні –
чоловічі.
Веснянки,
гаївки , щедрівки, весільні пісні. Значна частина ліричних пісень виконується
здебільшого жіночим хором. Думи,
козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, історичні пісні виконуються чоловічим складом хору. Перед
усім слід зважать на текст: "Гей
гук, мати, гук" - чоловічий хор,
"Ой піду я понад лугом"
- жіночий. Можливі переклички чоловічого та жіночого
хору – діалог. Значна частина пісень придатна для виконання мішаним хором.
В протяжних піснях з
підголосковою поліфонією кількість голосів змінюється – можуть бути унісони
2-х, 3-х, 4-х -голосся. В піснях
гармонічної фактури ( складу) основну мелодію виконує верхній голос – сопрано в
жіночому та мішаному хорі або тенор в чоловічому. Принципи звукоутворення , характер звуку,
сила звучання можуть бути інші, ніж у підголоскових піснях. Гармонічну фактуру
мають хороводні, танцювальні, жартівливі пісні, багато ліричних, епічних а
також пісні літературного походження. Гомофонно-гармонічну фактуру нерідко з
елементами підголоскової поліфонії мають пісні професійних та самодіяльних
композиторів, написаних спеціально для народного хору.
Склад голосів у таких піснях традиційний –
сопрано, альт, тенор, бас з відповідною чисельність співаків
Хороводні пісні поєднують спів з
танцем, склад хору і танцювальні рухи визначаються змістом пісні:
"Подоляночка", "Марина"- жіночі, "Аркан" – чоловічі, "А ми
просо сіяли" – мішані (діалог). Танцювальні рухи можуть бути чітко
встановлені – у хороводах, або можуть імпровізуватись "на ходу" з
окремих танцювальних фрагментів.
Сучасні народні хори і ансамблі,
удосконалюючи організаційні, художньо-виконавські і дослідницькі сторони своєї
діяльності, запозичуючи кращі досягнення світового музичного мистецтва,
зобов"язані зберігати свою самобутність, примножувати і розвивати кращі
традиції свого народу.
ТЕМА 7.
ДИТЯЧИЙ ХОР.
1.Характеристика
дитячих голосів.
2.
Стадії розвитку дитячого голосу.
3.
Охорона дитячого голосу.
1. Високий
дитячий голос називається дискант у хлопчиків, сопрано у дівчаток. Це легкий,
дзвінкий, ніжний, рухливий голос.
Діапазон:
__________________ до – соль
__________________ робочий мі-мі
__________________
Низький дитячий голос називається
альт. Має більш густий, насичений тембр, сильне насичене звучання. Частіше зустрічається у хлопчиків.
Діапазон _________________ ля - мі
_________________ робочий до-до
_________________
2. Дитячий голос проходить три стадії розвитку.
а/ дор10-11 років. Голос легкий, прозорий, несильний,
позбавлений індивідуального тембру. Відсутній
поділ на високий і низький голоси.
Діапазон _________________ до - до
_________________
_________________
б/ 11-12 – 13-14 років. Голос набуває повноти, сили, з"являється
індивідуальний тембр, раніше у хлопчиків. В кінці цього періоду у дівчаток
з"являються ознаки дорослого голосу, спочатку у середньому регістрі.
Високі ноти зберігають дитячий тембр. Відбувається поділ на сопрано, дисканти і
альти.
Діапазон ____________до – мі – фа- альтів
_____________сі-ре
___________
_____________
___________
_____________
в/ 14-15 -17-18 років.
Голоси дівчат остаточно набувають
ознак дорослого жіночого голосу.
Діапазон сопрано __________до-фа-соль альтів
_________ ля-мі
____________ _____
____________ ___________
У хлопчиків в цей час
відбувається мутація. Протягом року-півтора голос опускається на октаву. На
початку мутації голос хрипне, зривається (пускає півні), з"являються і
зникають низькі звуки. В цей період слід бути дуже обережним, уникати крикливого . форсованого співу, голосних
розмов. В деяких хорах практикується обережний ненапружений спів.
Підбираючи репертуар, плану чи
роботу, керівник дитячого хору повинен враховувати особливості розвитку
дитячого голосу, відповідно враховувати діапазон, технічні і художні можливості
кожного віку.
3. Голос - це велика цінність, його слід
ретельно оберігати, Надзвичайно шкідливе, форсоване ,напружене , крикливе
звучання , захоплення високими нотами. Солід дотримуватись певних правил. Під
час репетиції не потрібно розмовляти. Після співу не реомендуєтьсяодразу
виходити на холод, на вулиці в холодну погоду, туман, вологу не слід співати,
потрібно уникати розмов.
Не рекомендується також вживання
гарячих, гострих та холодних страв, це призводить до погіршання звучання,
хрипоти. Заборонено вживати перед співом несіння та горіхи – це теж викликає
хрипоту, кашель через подразнення слизової оболонки. Дорослим співакам
заборонено вживання алкоголю і тютюну, бо це негативно позначається га
загальному стані здоров"я і якісному звучанні.
Важливо зберігати добрий
фізичний стан, загартовувати організм. Зарядка, заняття спортом благотворні для голосу.
1. Вокальне виховання в дитячому хорі.
2. Організація роботи дитячого хору.
1.
Вокальне
виховання в хорі - важлива частина всієї роботи в колективі. В дитячому хорі
виховання вірних вокальних навичок має свою специфіку. Вона обумовлена тим, що
дитячий організм знаходиться в постійному розвиткові – відповідно змінюється і
розвивається голос. Основна умова якісного співу, розвитку вокальних даних – це
максимальна природність, відсутність напруження, затиснення, регулярний спів в
зручному діапазоні, наближення співу до розмовності.
На розвиток дитячого голосу
впливають такі важливі фактори:
-
система
вокальних вправ (розспівування);
-
робота
над співочим диханням. У молодшому віці співоче дихання майже не відрізняється
від звичайного, береться легко, поширюється на невеликі фрази і уривки.
Навчання співу , формування природного, глибокого, рівного дихання, вміння
розподіляти дихання по руці диригента, вироблення опори звуку – приведе до
утворення вірних навичок.
-
Робота
над звукоутворенням. У молодшому віці у дітей переважає верхній, головний
резонатор. Тому спів фальцетом, нефорсованим, ненапруженим звуком дозволяє
легко відтворювати досить високі ноти -
до-фа. Намагання включити низький регістр може
посадити голос, позбавити природної легкості і дзвінкості. У дітей більш
старшого віку (10-14 років) поступово
з"являється грудний регістр,
хормейстер повинен навчити дітей змішувати регістри, тобто використовувати
грудний і головний резонатори, а відтак
добитись рівного звучання по всьому діапазону. Це важке, але посильне завдання;
-
Робота
над артикуляцією. Артикуляція – робота органів мови – зв’язана з диханням,
звукоутворенням, інтонацією. Тільки добра артикуляція доносить текст до
слухача. Артикуляційний апарат потребує розвитку, роботи по його активізації.
Важливо навчити вірно відкривати рот при співі, добитись вірного положення губ,
звільнення від затиснення , напруженості нижньої щелепи, вільного положення
язика. При співі важливі такі особливості вимови як:
-
Наспівність
голосних;
-
Вміння їх
округлювати;
-
Прагнення
до чистоти звучання ненаголошених голосних;
-
Чітка і
швидка вимова приголосних.
2. Заклади культури роботу з дітьми, зокрема їх
естетичне виховання, здійснюють в основному через дитячі аматорські художні
колективи.
Створення дитячого хору –
справа складна і вимагає об"єднаних зусиль керівника колективу, керівника
клубного закладу, адміністрації школи, педагогів, батьків. Перш за все
визначається база колективу – 1 чи 2 школи, кількість і вік учасників, напрям,
репертуар, специфічна особливість – хор хлопчиків, хор дівчаток, хор
старшокласників. Керівникові слід дізнатись, чи існував хор раніше, зібрати
учасників, організувати бесіди і прослуховування, відбір обдарованих дітей,
поділ на голоси – сопрано (дисканти), альти
(а не перші, другі голоси).
На першому організаційному
занятті слід розповісти про завдання, що стоять перед новоствореним колективом,
його творчі плани. Необхідно вирішити ряд організаційних питань – визначити дні
і години занять з врахуванням розкладу школи. Перше заняття повинне пройти
насичено, темпово, емоційно, радісно, щоб діти захопились, відчули задоволення
від співу.
Умовою успішної роботи є
урахування вікових особливостей
співаків. Дитячі хори поділяються на:
-
молодші –
6-9 років (1-4 класи);
-
середній
хор 10-14 років (5-7 клас);
-
старший
хор – 15-18 років (8-12 клас).
Так здійснюється безперервний творчий розвиток
хору. Не обов"язково, щоб всі хори вела одна людина.
Молодший хор займається один раз
на тиждень по 45 хв. Діапазон репертуару до-ре.
Тексти пісень пишуться на дошці,
На заняттях використовуються елементи гри,
крім пісень готуються композиції.
Середній хор діапазон
сі-фа заняття 2 рази на
тиждень по !,5 год. В репертуарі двоголосся. Середній хор - найважливіша ланка
розвитку дитячого голосу.
Старший хор займається двічі
на тиждень по !,5 год. репертуар
відповідно віку. Поділ голосів: сопрано
плюс альти плюс чоловічі голоси.
Комментариев нет:
Отправить комментарий