ЗАВДАННЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ 4-А КУРСУ З ДИСЦИПЛІНИ
“ХОРОВА
ЛІТЕРАТУРА” до
02.04.20.
Опрацювати тему, законспектувати її у зошиті для лекцій.
Тема
6. ОПЕРНО-ХОРОВА ТВОРЧІСТЬ С.РАХМАНІНОВА, С.ПРОКОФ’ЄВА,
Д.КАБАЛЕВСЬКОГО
(ОГЛЯДОВО)
СЕРГІЙ
ВАСИЛЬОВИЧ РАХМАНІНОВ -
російський композитор, піаніст і диригент, один із яскравих представників
фортепіанного мистецтва. Відіграв визначну роль у формуванні Київської
консерваторії.
Сергій
Рахманінов народився 1 квітня 1873 р. у дворянській родині в Староруському
повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових, вірогідно, сягає
онука молдавського правителя Стефана Великого - Василя, прозваного Рахманіним.
В сім’ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.
Творчий
шлях Сергія Рахманінова неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям
Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 р. у Київському оперному театрі
Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою - “Алеко”.У рік київської
прем’єри “Алеко” були видані романси Рахманінова за творами Тараса Шевченка у
вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва - “Дума” й “Полюбила я на
печаль свою”. Менш відомою є обробка Сергія Рахманінова української народної
пісні “Чоботи” для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис
залишається в архіві у Москві.
Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом
зазнав значної еволюції. Композитор принаймні двічі (після творчої кризи 1900
та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий та, особливо,
пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції
(“подолання” якої почалося ще в ранній
період), і в той же час не належить жодній із стильових течій музичного
авангарду ХХ ст. Творчість Рахманінова, увібравши багато досягнень
імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно
індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім
наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується
паралель із Людвігом ван Бетховеном:
якщо Бетховен в своїй творчості виходить далеко за межі віденського класицизму,
не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким від романтичного
світогляду, то Рахманінов виходить далеко за межі російської композиторської
традиції, однак уникає впливів жодної з сучасних йому стильових течій.
Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889-1897), зрілий (його іноді ділять на два
періоди: (1900 - 1909 й 1910 - 1917) і пізній
( закордонний) (1918 - 1941).
Помер С.Рахманінов помер 28 березня 1943 р. в Беверлі-Гіллз,
штат Каліфорнія,США).
СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ
ПРОКОФ’ЄВ -
російський та радянський композитор, автор 8 опер, 7 балетів,7 симфоній та
багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів.
Сергій Прокоф’єв народився (11 (23) квітня 1891р в маєтку
Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Красне
Красноармійського району Донецької області в Україні). Його батько Сергій
Олексійович Прокоф’єв був управителем маєтку. У віці 13 років вступив до
Петербурзької консерваторії, де навчався композиції в А. Лядова,
М.Римського-Корсакова, О.К.Глазунова, Я.Вітола.
1909 року закінчив консерваторію як композитор з посередніми
оцінками (головним чином через творчі нерозуміння з професурою, що
дотримувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатись у
консерваторії як піаніст у А.М.Єсипової.
1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м
концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі
--рояль. В консерваторські роки Прокоф’єв також займався диригуванням у
Н.Черепніної, зав’язав дружні стосунки з Н.Мясковським та Б.Асаф’євим.
У 1918 р. Прокоф’єв у розпал громадянської смути залишає
батьківщину (йому вдається випросити дозвіл на виїзд особисто у Луначарського)
та вирушає через Японію до США (через
війну в Європі вимушений був рухатись саме таким маршрутом), де активно
гастролює як піаніст і диригент.
У 1919 р. Прокоф’єв завершив комічну оперу “Любов до трьох
апельсинів” (поставлена у 1921 році оперним театром у Чикаго). В Америці
Прокоф’єв не мав значного успіху, що стало причиною його переїзду до Європи.
У 1922 році Прокоф’єв переселився до Німеччини в мальовниче
приальпійське містечко Етталь, де починає роботу над оперою “Вогняний Янгол”. У
цьому містечку Прокоф’єв одружився на іспанській співачці Ліні Кодіна
(псевдонім Ліна Люб’єра, по переїзду в СРСР - Ліна Іванівна), від якої мав 2
дітей.
У 1923 році перебрався до Парижа, де швидко добився
визнання, зокрема завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером
С.Дягілевим, який поставив його “Казку про блазня…”, а також замовив і пізніше
поставив балети “Сталевий скік”(1927) і “Блудний син” (1928). У Парижі
Прокоф’єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне
країнами Європи і по Америці, які мали грандіозний успіх.
Помер Сергій Сергійович Прокоф’єв 5 березня 1953 року в
Москві.
ДМИТРО
БОРИСОВИЧ КАБАЛЕВСЬКИЙ - народився 30 грудня 1904 року в
Санкт-Петербурзі. Радянський композитор, педагог, громадський діяч. Народний
артист СРСР (1963).Доктор мистецтвознавства (1965). Дійсний член Академії
педагогічних наук СРСР (1971). Почесний професор консерваторії в Мехіко (1959).
Член Ради директорів (1961), Почесний призер Міжнародного товариства музичного
виховання (1972). Член-кореспондент Академії мистецтв у ГДР (1970).
Закінчив Московську консерваторію з класу композиції
М.Я.Мясковського В 1929. З 1932
і до кінця життя викладав там же, головним чином композицію. В 1940 - 1946 був
головним редактором журналу “Советская музіка”, в 1949 - 1952 керував сектором
музики Інституту історії мистецтв у Москві. З початку 1950-х років входив у
керівні органи Союзу радянських композиторів (після 1957 - Союз композиторів
СРСР), зокрема, з 1962 і до кінця днів очолював комісію з естетичного виховання
дітей та юнацтва.
Серед учнів Кабалевського - Георгій Дмитрієв.
Композитор створив безліч добутків у самих різних жанрах, у
його спадщині п’ять опер, з яких дві - “Кола Брюньйон” за Р.Роланом (1938, 2-а
ред. 1968) і “Родина Тараса” (на сюжет з епохи Другої світової війни, 1950)
досить широко ставилися при житті автора, а також балет, оперета, чотири
симфонії, оркестрові поеми й сюїти, ряд кантат (з яких сама помітна - “Реквієм”
на слова Р.І.Рождественського, 1964),
інструментальних концертів, камерних інструментальних ансамблів, дуже
багато фортепіанної музики й романсів; він автор музики до великої кількості
театральних постановок й кінофільмів. Автор музики до фільмів О.Довженка:
“Аероград” (1935) і “Щорс” (1939).
Найбільшою популярністю користувалися твори композитора для
дітей і підлітків: тріада інструментальних концертів (у тому числі фортепіанний
концерт на тему пісні “То березка, то рябина”), цикли фортепіанних п’єс і
пісень; у вокальній музиці виділяються часто виконувані у свій час. Десять
сонетів Шекспіра (1955). Крім того Кабалевський багато виступав у періодичній
пресі, написав кілька книг на тему Музично-естетичного виховання.
Значна кількість творів Кабалевського - соціально значимої
тематики. Музиці Кабалевського властиві оптимізм, пафос життєствердження.
Кабалевський вніс цінний вклад в область музики для дітей та юнацтва (тема
юності - одна із центральних у його творчості).
Самостійно опрацювати: С. Прокоф’єв. Кантата “Олександр
Невський”.
1.З яких частин складається Кантата “Олександр Невський”.
Тема 7. РОЗВИТОК ХОРОВОЇ МУЗИКИ В
ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ
К.
ЖАНЕКЕН, Ж. ДЕПРЕ, О. ЛАССО,
Д. ПАЛЕСТРИНА
Ранній розвиток багатоголосного співу відноситься до ІХ - Х
ст., коли в європейських країнах почали зароджуватися нові форми світської і
духовної лірики.Протягом середніх віків в зарубіжній музиці склались
різноманітні форми хорових творів.
В Німеччині епохи Реформації (початок ХVI ст.) головне місце
займав протестантський хорал. Спочатку це був одноголосний церковний спів
(автором деяких хоралів вважали Мартіна Лютера). Поступово спів ставав
багатоголосним. Мелодії запозичувались з німецьких, французьких,італійських
народних пісень, до них підбирався текст духовного змісту. Обробки робились в певному стилі, який відрізняв
протестантський хорал.
У Франції в XIV ст.найпопулярнішим музичним жанром був
шансон (chanson - пісня). Багатоголосні пісні, відображаючі життя і побут
народу, за змістом були найрізноманітніші: життєрадісними і сумними, ліричними
і гумористичними.
Яскравим представником французької музики епохи Відродження
був Клеман Жанекен (приблизно
1472/75 -не раніше 1559). Ним написані мотети, месси, більше двохсот пісень. В
культовій музиці, як і в світській, Жанекен залишався щирим народним
композитором, використовував інтонації і наспіви фольклорних і побутових
мелодій, військової музики, танцювальних ритмів.
Жанекен створив виразні хорові твори образотворчого
характеру, в яких гармонічне багатоголосся поєднується з розвинутим
поліфонічним викладом. Найбільше відомі хори “Битва при Мариньяно”, “Охота”,
“Пение птиц”, “Крики Парижа”. В них - побутові замальовки того часу, картини і
звуки природи. Висока майстерність хорового письма поставило Жанекена поряд з
кращими музикантами епохи Відродження.
ЖОСКЕН ДЕПРЕ, ЖОСКЕН ДЕПРЕ (
нід. Josguin Des Prez, фр. Josguin
des Pres, близько 1450 р.н.) - франко-фламандський композитор епохи
Відродження, диригент церковних хорів.
Народився ймовірно на теренах сучасної Франції. Біографія
композитора маловідома і спирається переважно на кілька проміжних джерел і
гіпотез. Вважається, що він був учнем Йоганна
Окегема. До 1479 р. співав у Міланському придворному хорі. Потім він
співав і керував церковним хорами в Римі, Камбре, Модені, Феррарі і Мілані.
Після завоювання Міланського герцогства Францією служив при дворі короля
Людовіка ХІІ.
При житті Жоскен Депре втішався славою, він був першим
композитором, чиї твори були надруковані прижиттєво.
Помер 27 серпня 1521 р. в провінції Ено, в районі сучасного
кордону з Бельгією, переказавши своє майно колегії Notre Dame в містечку Conde - sur - I’ Escaut.
Творчим доробком
Жоскена Депре є майже виключно вокальна музика. Його спадщина включає
основні жанри духовної музики того часу - 18 мес, близько 100 мотетів, псалмів
і гімнів, 52 світські п’єси на французькі й 3 на італійські тексти. Духовні
твори Жоскена Депре спиралися на cantus firmus з хоралів або світської музики.
Французькі пісні (шансони) різноманітні і за формою і за тематикою. Незважаючи
на рясне використання техніки імітацій, композиції Жоскена Депре ясні і
прозорі.Він вважається найвидатнішим композитором кінця ХV- початку XVI століть. Був званий principes omnes
(князем усіх). Мартін Лютер писав про Жоскена Депре:”Інші композитори роблять з
нотами те, що вийде, Жоскен робив те, що хотів”.
ОРЛАНДО ДІ ЛАССО -
народився приблизно 1532 року у місті Монсі (сучасна Бельгія). У дитячі
роки співав у церковному хорі. Із цим періодом життя майбутнього композитора
зв’язана легенда про те, що віце-король Сицилії Фердинандо Гонзага, зачарований
голосом юного співака, відвіз його проти волі батьків в Італію. Попри те, що
Лассо дійсно провів довгий час в Італії, випадок з Фердинандо Гонзага не має
ніякого документального підтвердження.
В 1553 був запрошений керувати капелою Латеранського собору
в Римі.
В 1555 жив у Антверпені, де вийшов перший збірник творів, що
містив його мотети і мадригали. В 1556 був запрошений у Баварію керівником
Мюнхенської придворної капели і залишився в Мюнхені до кінця життя. З 1560 -
король Франції встановив йому постійне грошове забезпечення, а папа Григорій
ХІІІ нагородив званням “лицаря золотої шпори”.
Помер Орландо ді Лассо у Мюнхені 14 червня 1594 року, де й
похований на цвинтарі францискантів.
У творчості Лассо можна прослідковувати злиття нідерландського
і італійського стилів. Зокрема, вплив італійських мадригалів перетворює старе
поліфонічне письмо, засноване на рівноправності всіх голосів, у більш сучасний
і багатий можливостями стиль. Лассо - один з найбільших художників тієї епохи,
коли протягом життя двох поколінь складається нова техніка
гомофонно-гармонічного письма у мажоро-мінорній ладовій системі.
Творча спадщина Лассо дуже багата і включає півтори тисячі
мотетів, 53 меси, бдизько ста магніфікатів й інших літургійних творів, півтори
сотні мадригалів, сотні французьких шансонів, німецьких пісень (Lieder),
вілланел, мореск ( буквально
“мавританська” - музично-танцювальна форма) і інших дрібних п’єс.
Слава Лассо, як церковного композитора пов’язана головним
чином з його мотетами, що ілюструють різні євангельські події й сцени. Вищим
досягненням Лассо в церковній музиці строгого стилю - Сім покаянних псалмів. В
той же час деякі його меси вважають легковажними. Одна із найкращих мес Лассо
написана на чарівну мелодію пісні із цілком відвертою назвою “Солодкий спогад”.
У сфері світської музики Лассо був неперевершеним майстром
своєї епохи. Тут відкривається широке поле для його схильності до жарту й
сатири і особливо це проявляється в лаконічних п’єсах - замальовках характерів
і сцен з повсякденного життя. Уже в молодості, перебуваючи в Італії, Лассо
звернувся до жанру мадригалу; він писав вірші на тексти італійських та
французьких поетів, зокрема Петрарки, Аріосто, Ронсара та інших. Орландо ді
Лассо -франко- фламандський композитор епохи відродження, співак і диригент.
ДЖОВАННІ П’ЄРЛУЇДЖІ ДА ПАЛЕСТРІНА ( італ. Giovanni da Palestrina або (Praenestinur); справжнє ім’я - Джованні П’єрлуїджі - народився у місті
Палестрині, 1514 році. За назвою міста й закріпився псевдонім. В юнацькі роки
співав у хорі папської капели. Музичну освіту отримав у строгій школі Гудімеля,
де опанував складну поліфонічну техніку і отримав ясне поняття про чистоту
духовного стилю й гармонійність сполучення звуків. З 1551 року Палестріна був
призначений учителем музики у ватиканській Капелі Юлія, а потім
капельмейстером. При папі Марцеллі ІІ Палестріна перейшов на посаду півчого
капели, він міг присвячувати більшу частину часу композиторській діяльності.
Наступний папа Павло ІV однак вирішив позбутися усіх жонатих музикантів і
Палестріна, будучи вже одруженим, був вимушений покинути папську капелу. 1955
року він обійняв посаду капельмейстера у церкві латеранського палацу, а з 1561
- у церкві святої Марії Мажоре.
На початку 1560-х духовна музика Палестріни знаходить прихильність
учасників Тридентського собору. Це мало доленосне значення не тільки для
Палестріни, але й для розвитку церковної музики того часу взагалі. Одна з його
мес, написана у ці роки на замовлення духівництва (названа “Месою папи
Марчелло”, на честь попереднього покровителя) будучи виконаною в будинку
кардинала Вітеллі, переконала вище духівництво в тому, що поліфонічна музика
може не затьмарювати змісту слів і, отже, не порушувати церковного
благочестя. 1563 року був виданий
збірник мес Палестріни, його музика почала виконуватися у всіх католицьких
храмах.
У 1571 році Палестріна повернувся в храм Святого Петра,
знову очолив Капелу Юлія й залишився на цій посаді до кінця своїх днів. Тим
часом його дружина, двоє синів і двоє братів загинули від чуми, що лютувала
тоді в Римі. 1581 року Палестріна оженився вдруге на заможній вдові, зайнявся
торговельною справою, що належала покійному чоловіку нової дружини, прийняв сан
священника та став офіційним постачальником хутра і шкір до папського двору. До
кінця днів Палестріна користувався значною популярністю і мав добрий
матеріальний статок.
Помер Джованні Палестріна 1594 року у Римі, де й похований у
соборі Святого Петра.
Творчий доробок Палестріни надзвичайно великий і включає 104
меси (на 4-8 голосів) близько 370 мотетів, близько 140 мадригалів. Перше повне
зібрання творів Палестрини вийшло у 1862-1907 і становили 33 томи. Жанрова
палітра Палестріни представляє найтиповіші жанри XVI ст., розкриває його
зв’язок із папством і відображає стилістичні тенденції церковної музики,
пов’язані з постановами Тридентського собору.
Близько сотні мес Палестріни демонструють найрізноманітніші
форми- від простих чотириголосних композицій до розгорнутих шести- або
восьмиголосних циклів, створених із приводу яких-небудь торжеств. До першого
типу належать такі меси, як Missa brevis, Inviolata i Aeterna munera Сhristi.
Зрілий період творчості відкривається знаменитою шестиголосною Месою папи
Марцелла (Missa Papae Marcelli).
Джованні Палестріна - італійський композитор епохи Відродження,
головний представник римської композиторської школи.
Розділ
ІІІ. ОПЕРНО-ХОРОВА ТВОРЧІСТЬ
ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ
1.
Опрацювати тему, законспектувати її
у зошиті для лекцій. (до 8.04)
Тема 8.
Хорові твори крупної форми в творчості Й.С.Баха, Г.Генделя, Й.Гайдна
В західно-європейській музиці існують такі жанри великої
форми як кантати, ораторії, меси.
Кожен з перерахованих жанрів має власну історію, але
спільним для всіх є те, що народжувалися вони (або оформлялися) в церкві і
право складати твори духовного характеру - не лише тексти, але й музичне їх
оформлення - спочатку належало виключно служителям церкви. З часом право
музичного оформлення канонічних текстів було надано і світським композиторам.
ЙОГАН-СЕБАСТЬЯН БАХ (1685
- 1750) оновив традиції німецької ораторії і в своєму величезному творчому
доробку найважливіше місце займають твори кантатно-ораторіального жанру. Три
ораторії - “Різдвяна”, “Пасхальна” і “На вознесіння Христове”- пов’язані з
релігійними святами, урочистими церковними службами; в їхній музиці багато
лірики, гумору, побутових народних інтонацій. Бахом створено багато кантат:
близько трьохсот духовних і двадцять дві світські. Світські кантати - твори
побутового плану - написані переважно для солістів і камерного складу оркестру.
У них майже немає хорових номерів (Їх замінюють ансамблі солістів). До таких
творів відносяться і гумористичні “Селянська” і “Кавова” кантати. Привітальні
кантати - “Грайте, веселі хвилі”, “Слався,Саксонія” - містять значимі хорові
номери. Фінальний хор “Ми прославимо дружним співом” (російський текст
К.Алемасової) з кантати “голосніше звучить - світлий, радісний гімн життю,
природі, весні. У хорі дві частини, кожна з яких повністю повторена оркестром.
“Страсті за Матфеєм” і “Страсті за Іоанном” - самі крупніші за масштабом з
ораторіальних творів Баха.
Філософська заглибленість, висока людяність, краса і
емоційність мелодійної і гармонійної мови складають найбільшу художню й
естетичну цінність цих творів. “Теми скорботи і теми радості і тріумфу в
духовних творах Баха наповнені людськими почуттями, переживаннями”.
Геніальним твором Баха, своєрідною кульмінацією його хорової
творчості є “Висока меса” сі мінор, написана в традиційній шестичастинній формі
на тексти католицьких молитов, Але Бах розсунув кордони богослужебних
піснеспівів і створив монументальний цикл із двадцяти чотирьох номерів
(п’ятнадцять хорів, шість арій і три дуети). Меса сі мінор ніколи не
виконувалася в церкві. Склад виконавців (змішаний восьмиголосний хор, солісти:
два сопрано, альт, тенор і бас, досить великий склад симфонічного оркестру) як
би відразу обумовив концертне майбутнє цього грандіозного твору. Канонічний
текст не чинив на музику безпосереднього впливу. Завершеність номерів не
порушує цілісності всієї меси. Драматургія її побудована на контрастності
образів: трагічна, скорботна музика (“Kyrie”, “Crucifixus” - “Розп’ятий”)
змінюється світлою, життєрадісною (“Gloria”, “Et resurrexit”- “Воскрес.
Сенс меси сі мінор полягає в протиставленні смерті і сили
життя, в кінцевій перемозі добра і світла. Поліфонічна майстерність Баха
досягає в месі неперевершеної висоти.
ГЕОРГ ФРІДРІХ ГЕНДЕЛЬ
(1685 - 1759) - творець класичного типу ораторії у світовій музиці. Він поєднав
у своїй творчості традиції німецької, італійської та англійської музичних
культур. У Німеччині Гендель народився і виріс, навчався, написав свої перші
твори, працював з хором в гімназії, викладав спів. Національні витоки,
поліфонія німецьких майстрів XVII століття глибоко проникли в музику Генделя. У
1706 - 1710 роках він жив в Італії, вивчав італійський фольклор, вокальне та
оперне мистецтво, писав кантати, опери, ораторії. З 1712 року другою
батьківщиною композитора стала Англія. Тут він складав опери, антеми (церковні
англійські співи на біблійні тексти), написав свої кращі ораторії. Гендель
створив в різні періоди свого життя тридцять дві ораторії. Краща частина їх
припадає на лондонський період. В ораторіях переважає героїчний зміст, музика
їх відрізняється епічною міццю, монументальністю. Висока людяність, мужність,
натхненність і упередженість поєднуються з простотою, ясністю мелодичної і
гармонічної мови, строгістю форми. Ораторії Генделя - це музичні драми, і хоча
немає сценічного руху, вони наповнені дією. У центрі дії - народ і його герої.
В основі сюжету завжди лежить якась певна подія. Написані на біблійні теми,
ораторії Генделя нічого спільного не мають з церковною музикою. В них втілені
патріотизм, революційні ідеї передових людей того часу.
Ораторія “Самсон”
займає особливе місце в хоровій творчості Генделя. Це героїчна драма, в якій
оспівується подвиг героя, який пожертвував своїм життям заради народу. Народ в
ораторії показаний багатопланово: торжествуючий, святкуючий свою перемогу і
переможений, страждаючий.
Ораторія ділиться на три акти. Арії,речетативи, ансамблі,
хори наближають їх до оперних сцен. У хорах ораторії “Самсон” повністю
проявилися риси, що характеризують хоровий стиль Генделя: багатство і
різноманітність мелодії, проникнуті духом народності, іноді орнаментально
окрашеної вокальними пасажами (вплив італійської музики), але - енергійної, з
широкими злетами; ясна гармонійна мова, спирається на діатоніку;
різноманітність хорової фактури - від акордового до поліфонічного складу
(імітації, канони, фуги); та, накінець, монументальність і рельєфність форми,
зручність голосоведення, контрастність динаміки.
Серія його робіт “Месія”, “Ізраїль в Єгипті”, “Саул”,
“Іевфай”, “Валтасар”, “Самсон та ін. залишається неперевершеною за їх велич і
блиск. Після нього англійські композитори ще 150 років намагалися з перемінним
успіхом складати ораторії, але не змогли перевершити його.
(Злі язики стверджують, що свою популярність ораторії
знайшли лише тому, що під час посту всі театри були закриті і тільки Церква
мала монополію на розваги. І Гендель, у якого останні опери були невдалі, вирішив,
що творити ораторії набагато легше, ніж опери і їх гарантовано будуть ставити,
особливо під час посту).
ЙОЗЕФ ГАЙДН (1732
- 1809) - видатний австрійський
композитор, представник віденської класичної школи, вніс помітний вклад у
розвиток хорової музики великих форм.
З дитинства долучившись до співу в хорі, Гайдн проніс
інтерес до нього через усе своє творче життя. Він разом зі своїм братом
Михайлом учився в школі при капелі собора св.Стефана в Відні, обидва володіли прекрасними голосами і були солістами
капели. Він написав чотирнадцять мес, кантати, мотети, пісні. Вершина його
хорової творчості написані в останній період життя: ораторії “Створення світу” та “Пори року”. Обидва твори були
створені Гайдном після повернення з Лондона, де він слухав ораторії Генделя.
В ораторіях Гайдна приваблювала не героїчна тема, а сам
народ, людина у праці,
радощах, турботах, у спілкуванні з природою. Звідси -
тонке проникнення композитора в народне мистецтво, в побут простих селян,
невичерпний гумор, оптимізм, демократичність музики. Народно- пісенні
інтонації, ритми танців не тільки австрійських, але і угорських, слов’янських
пронизують музику Гайдна. Правда, багато своїх хорових творів Гайдн писав на
релігійні теми (меси, ораторія “Створення світу”), але музика вивела їх за
рамки культових співів. Життєрадісність, гумор, яскрава мальовничість зробили
ці твори світськими і наклали на композитора гнів церковників. Сам Гайдн
іронічно писав про свою духовну музику: “Коли я думаю про бога, моє серце так
повно радості, що ноти біжать у мене наче з веретена. І так, як бог дав мені
веселе серце, то хай вже він пробачить мені, що я служу йому так само весело”.
Ораторія “Пори року”- останній великий твір Гайдна.Лібрето
написав друг композитора барон ван Світен за однойменною поемою англійського
письменника Джеймса Томсона. Дійові особи ораторії - австрійські селяни.
Селянський побут, селянська праця показані ідилічно: пісні, веселощі, щасливе
життя. Гайдн висловив в музиці оптимізм, бадьорість,енергію простих
трудівників, їх вміння радіти життю незважаючи на труднощі і негаразди. В
ораторії чотири частини: “Весна”, “Літо”, “Осінь”, “Зима”. Вони різні за
змістом, характером, але їх об’єднує загальний задум: праця, затрачена весною і
влітку, приносить свої плоди восени. Тому можна веселитися, святкувати і
спокійно чекати зими. Але в ораторії закладена й інша, філософська думка: життя
людини, як пори року, проходить через пору юності (весна), молодості (літо),
зрілості (осінь) і старості (зима); людині, що прожила своє життя гідно, в
чесній праці, не страшний неминучий
кінець. У музиці ораторії багато елементів зображальності, звукозапису. Це
відноситься і до численних хорів: в першій частині три самостійних хори селян і
хор із солістами, у другій частині хор “Гроза” і два хори з солістами, в треній
частині хори мисливців і терцет з хором, у четвкртій частині - хори з солістами та заключний подвійний хор. У
хорах першої частини в музиці чутні і шелест листя і журчання весняних струмків
(“Заклик весни”), і наполегливе активне пробудження нового життя.
Всі хори написані для змішаного складу; тільки в окремих
епізодах всередині великих хорів, коли чоловічі або жіночі голоси залишаються
одні, в партіях зустрічаються divisi.
Хор селян “Заклик весни” з першої частини ораторії - світле,
радісне вітання природи, що прокидається. Музика в першій частині (форма всього
хору - складна тричастинна) пасторального характеру.
У середній частині два епізоди. Перший виконується жіночим
чотириголосним хором (!Іде весна красуня”). Тут зберігається той же радісний
ясний настрій, що і на початку хору,
акордовий виклад легкий і прозорий. Другий епізод є контрастом попередній
музиці. Чоловічий чотириголосний хор (“Не рано ль вам весну зустрічати”),
тривожні інтонації в мелодії посилюються напруженими гармонічними змінами
тональності. Реприза повторює першу частину (в дещо скороченому варіанті) і
знову повертає настрій спокою, радості, милування природою. Вражаючої, майже
зримої зображальності досягає Гайдн в хоровій сцені “Гроза” з другої частини
ораторії. Насичений різноманітний хоровий виклад, барвиста, динамічна
оркестровка, контрастне нюансування, як бурхливий потік, обрушуються на
слухача. Оркестровий супровід зображує вируючі потоки, гуркіт грому, свист
вітру. На цьому тлі звучать схвильовані, тривожні вигуки хору. Виклад першої
частини в основному акордового складу. Перекличка хорових партій вигукування
сопрано на тлі акордів інших голосів, зменшені дисонуючі гармонії підкреслюють
збудження, переляк людей при появі грому.
Самостійно опрацювати тему:
Йоган-Себастьян Бах “Висока меса” сі мінор.
Знати назви частин меси та уміти їх характеризувати.
Тема 9. Загальнi вiдомостi про
виникнення i розвиток кантатно-ораторiального жанру в iсторiї
захiдно-європейської культури
В західно-європейській музиці існують такі жанри великої
форми як кантати, ораторії, меси.
Кантата-(з
італійської cantare-співати) - твір урочистого або лірико-епічного характеру
для хору, солістів,оркестру, який складається з декількох закінчених номерів.
Кантата виникла в Італії в XVII столітті як форма вокальної
музики. Найчастіше це були сольні твори ліричного характеру, іноді - для двох
або трьох солістів. Поступово в кантати стали вводити хор, розширилося коло
образів та сюжетів. У XVIII столітті в європейській музиці поряд з сольними
кантатами склався жанр кантати хорової - духовної та світської.
Ораторія - (з
латинської oratoria-красномовність) - великомасштабний твір для хору,
співаків-солістів, оркестру (органу), сюжет якого, найчастіше, заснований на
біблійних темах. Ораторія появилась майже одночасно з кантатою. Назва її пішла
від особливого церковного приміщення, де віруючі читали Біблію, Євангеліє, вели
бесіду на релігійні теми. Це мало великий вплив на сюжети духовного змісту
більшості ораторій у зарубіжній музиці. По тиру, ораторії наближені такі крупні
хорові твори, як пасіони- це твори в яких розповідається про муки Христа, від
лат.слова пасіо-муки, меси-це хорові піснеспіви на текст католицької церковної
служби; реквієми - першопочатково це були заупокійні католицькі меси,
пізніше-траурні хорові твори. У Й.Баха важливе місце займають твори
кантатно-ораторіального жанру. У Баха біля 300 духовних кантат (збереглось 200)
та 20 світських. Світські кантати побутового плану написані для солістів і камерного
складу оркестру. У них майже не має хорових номерів. До таких творів
відносяться гумористичні - “Крестьянская” і “Кофейная”кантати. Вітальні кантати
- “Грайте веселі хвилі”, “слався Саксонія” мають незначні хорові номери. На
відміну від кантати, в ораторії більше драматизму і сольних номерів, а також
ораторії триваліші кантати і кантата може бути
частиною ораторії, так “Різдвяна ораторія Й.Баха є набором шести
самостійних кантат, що утворюють повне художнє ціле, як будь-яка класична
ораторія.
Ще одним творцем класичного типу ораторії у світовій музиці
був Георг Фрідріх Гендель. Він створив 32 ораторії. Вони були героїчного
змісту, музика відрізнялась епічною силою, монументальністю. Ораторія Генделя-
це музичні драми (хоча в них не має сценічного руху) вони наповнені дією. В
центрі дії народ і його герої. Написані на біблійські теми ораторії Генделя
нічого спільного не мають з церковною музикою. Вони відображають революційні
ідеї передових людей того часу, патріотизм.
Великий внесок у розвиток хорової музики крупної форми вніс
німецький композитор, представник віденської класичної школи Йозеф Гайдн. Він
написав 14 мес, кантати, мотети, пісні. Вершиною хорової творчості в останній
період життя були ораторії “Створення світу” та “Пори року”. В ораторіях Гайдна
притягувала не героїчна тема, не подвиг в ім’я народу, а сам народ, людина в
праці, радощах, в турботах, в спілкуванні з природою,побут простих селян.
Кантатно-ораторіальний жанр в зарубіжній музиці, розвиваючись в творчості великих майстрів - Й.Баха, Г.Генделя,Й.Гайдна - досягнув розквіту та довершеності.
Геніальні творіння цих гігантів музики безсмертні, в них величезна школа
безмежної майстерності, мужності та великої людяності.
Тема 10. Оперно-хорова творчість німецьких композиторів
Х.Глюка, К.Вебера.
Опрацювати тему і законспектувати у
зошиті для лекцій до 22.04.
Оперна спадщина зарубіжних
композиторів багата та різноманітна. В Західній Європі опера пройшла декілька
етапів свого розвитку. В XVIII столітті склались жанри італійської опери buffa
і опери seria, французької ліричної трагедії і комічної опери.
Крістоф Віллібальд Глюк - німецький композитор представник музичного класицизму. Він
вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку
жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності
єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом -
він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного
мистецтва. Глюк створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Він
також був видатним диригентом.
Крістоф Віллібальд Глюк народився 2 липня 1714 р. в Ерасбасі
(Баварія). З трирічного віку живе в Чехії, дванадцяти років вступає до єзуїтської
школи міста Комотау, де провчився шість років і співав у хорі шкільної церкви.
Крім богослів’я і античних мов, вивчає грецьку та латинську мови, ознайомився з
античною літературою і поезією, що в класичну епоху було необхідно оперним
композиторам, адже оперне мистецтво грунтувалося переважно на античній
тематиці. У 1732 р. Глюк приїжджає до
Праги.Знайомиться з відомим чеським композитором і органістом Богуславом
Чорногорським, засвоює під його керівництвом основи генерал-басу (гармонії) і
контрапункту.
Наступні етапи становлення і
розвитку музичного дарування Глюка - Відень і Мілан. У столиці Австрії молодий
композитор знайомиться з сучасним оперним мистецтвом; у Італії удосконалює свою
майстерність під керівництвом досвідченого педагога, переконаного прихильника
гомофонної музики - Дж. Саммартіні.
Крістоф Віллібальд Глюк - автор 107
опер.
У 1736 році у Відні пише перші опери
на тексти Метастазі.
До 1741 р. відноситься початок
самостійної роботи Глюка в оперному жанрі. Міланський театр ставить його оперу
“Артаксеркс”. Величезний успіх твору стимулює подальші творчі зусилля
музиканта. Виконуючи замовлення багатьох італійських сцен (Венеція, Кремона,
Турін), він в короткий термін створює ряд крупних творів, серед яких:
“Деметрій”, “Гипермнестра” (обидва - 1742), “Федра” (1744).
У 1745 р. Глюк відвідує Лондон.
Холодне відношення англійської аудиторії до його нових робіт - “Артамене” і
“Падінню гигантов” - змушує розчарованого композитора незабаром покинути
негостинний острів. Проте неприємні спогади про поїздку згладжуються величезним
враженням, проведеним на нього музикою Генделя.
Після довгих поневірянь по країнах і
містах (Дрезден, Копенгаген, Прага, Гамбург) Глюк знов залишається у Відні.
Його увагу привертає французька комічна опера, що користується значною
популярністю у австрійських слухачів. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений
Орденом Золотої Шпори, який отримав від папи Бенедикта XIV. Результатом
звернення композитора до французьких сценаріїв служать наступні роботи: “Острів
Мерліна” (1758), “Виправлений п’яниця” (1760), “Обдурений каді” (1761),
“Несподівана зустріч” (“Меккські пілігрими” 1764). Природність і
найпривабливіші риси комічних опер Глюка. Саме ці риси послужили відмінними
передумовами для подальшої реформаторської діяльності композитора.
В кінці 50-х рр. Глюк зближується з
італійським поетом і драматургом Раньєро Кальцабіджі. Талановитий і досвідчений
лібретист, проголошує художню правду і простоту виразу вищими принципами
музично-театрального мистецтва. Збіг ідейно-творчих стремлінь призводить до
плідної співпраці італійського літератора і німецького музиканта. Їх перша
спільна робота - опера “Орфей та Еврідіка”, прем’єра якої відбулася 5 жовтня
1762 р. у Відні. Далі слідують “Альцеста” (1767) і “Паріс і Олена” (1770).
Названі твори відображають основні положення естетичної платформи Глюка.
Органічне злиття музики і тексту стає
головною метою художника, підпорядкування музики вимогам сценічної драматургії
- природною нормою композиторської творчості .
В кінці 1773 р. Глюк переїздить до
Парижа. Через півроку на сцені “Королівської академії музики” (в майбутньому -
театр Гранд-Опера) ставлять “Іфігенію в Авліде”, далі за нею - нові,
“Французькі” редакції опер “Орфей” і “Альцеста”. Розгораютьсчя запеклі диспути
між прихильниками композитора- “глюкистами” (у рядах - енциклопедисти)- і
прихильниками стаоих, звичних художніх форм, що групувалися навколо майстра
“солодкозвучної колоратури”, італійця Никколо Пуччині. Тріумфальний успіх знов
створених творів Глюка - “Артеміди”(1777) і “Іфігенії в Тавриді” (1779) - кладе
кінець розбрату. “Пуччиністи” терплять поразку; мистецтво Глюка, що виражає
погляди і естетичні стремління передових суспільних кругів Франції, отримує
широке і повне визнання сучасників.
Крістоф Віллібальд Глюк помер у Відні 15 листопада 1787 року.
Самостійно
опрацювати і дати характеристику хорам з опери “Орфей”.
Література:
Рицарєв С.
Кристоф Віллібальд Глюк., - М: Музика., 1987.
Кірілліна
Л.Реформаторські опери Глюка.-М:Класика -ХХІ, 2006. 384 с.
Карл Марія Вебер - німецький композитор, диригент і піаніст. Основоположник
німецької романтичної опери - народився 18 листопада 1786 року в м.Ойтін. З
дитинства Вебер ріс в атмосфері театру,
його батько був антрепренером (власником) трупи. Через часті переїзди Карл не мав
постійної освіти, але наприкінці 1790-х років він почав займатися під
керівництвом Міхаеля Гайдна (молодший брат Й.Гайдна) і написав перші твори,
зокрема опери “Лісова дівчина”, зінгшпіль (форма музичної вистави) “Петер Шмоль
і його сусіди”.
З 14 років
Вебер виступав як піаніст, а в 17 років - як диригент. У 1803 роцізаймався з
абатом Фоглером, який прищепив Веберу інтерес до народної музики.
На 1804 -
1817 роки припало становлення оперної творчості композитора. Вебер працює при
різних дворах і театрах (капельмейстер в оперному театрі Бреславля, кілька
років прослужив особистим секретарем герцога Вюртембергського в Штутгарті,
керував оперним театром у Празі. 1813 -1816 р.р. у Дармштадті він зустрічався з
іншими композиторами. Було засновано “Гармонійне товариство”, у числі
композиторів якого був Мейєрбер. Вебера цікавила німецька література й німецька
музика (пісня). Почав писати критичні статті. Створені опери “Рюбецаль”,
“Сільвана”, “Абу Гассан”.
1817 -
1826 роки- це зрілий, “дрезденський” період. У цей час Вебер працював
диригентом і керівником оперного театру, очолював Капелу курфюрстів Саксонії.
Велася боротьба за національну німецьку
оперу, проти панівного становища італійської. У цей період Вебер створив свої
найкращі твори, підняв побутовий жанр на художню висоту.Значне місце займали у
творчості Вебера вальси, які можна вважати випередженням шопенівських доробків
у цьому жанрі.
У 1821
році Карл Марія Вебер написав свою найвідомішу оперу “Вільний стрілець”. З
величезним успіхом вона була поставлена в Берліні. Ця опера вважається першою
національною романтичною німецькою оперою.
В 1823
році - опера “Евріанта”, написана для Віденської опери. Новий тип опери _
велика романтична лицарська опера без розмовних діалогів. В основі сюжету -
середньовічна легенда (ХІІІ ст.). Ця опера великого визнання не одержала. Вона
випередила оперу Вагнера (“Лоенгрін”).
1826 року
- опера “Оберон”, поставлена в Лондоні. Це казкова опера, за жанром -
зінгшпіль. Тут поєднується фантастичність з реальністю.
Карл Марія
Вебер помер 5 червня 1826 року у будинку диригента Джорджа Смарта.
Вебер
вважається першим німецьким композитором, який глибоко розумів склад
національної музики і підняв національний німецький фольклор до високої
художньої досконалості.
З українською
тематикою пов’язані Варіації на пісню “Гарна Мінка” є німецьким переспівом
відомої народної пісні “Їхав козак за Дунай”.
З творчістю Вебера був обізнаний
Тарас Шевченко, зокрема з оперою “Вільний стрілець” (нім. Der Freischutz) i музикою до драми
П.-О.Вольфа “Преціоза”. Ці твори він згадував у повістях “Музикант”,
“Несчастный” та в “Щоденнику” (5 лютого 1858 р.).
В доробку
композитора Вебера : опери, сонати, фортепіанна, духовна музика, твори для
голосу з оркестром, та для інструментів-соло з оркестром і інші.
ЛІТЕРАТУРА:
К.М.Вебер,життєвий
і творчий шлях.
The works of Carl Maria von Weber”.
Тема 11.
Оперно-хорова творчість австрійського композитора В.А.Моцарта, німецького - Л.В.Бетховена
та італійського - Дж.Верді.
Опрацювати тему та законспектувати у зошиті до 29.04.
Вольфганг Амадей Моцарт з’явився
на світ 27 січня 1756 року в австрійському місті Зальцбурзі. При хрещенні він
отримав інше ім’я - Йоганн Хризостом Вольфганг Теофіл. Моцарт народився в сім’ї
музиканта - вельми популярного в ті роки придворного скрипаля Леопольда. Саме
батько вплинув на хлопчика, намагаючись розвинути в ньому даний від природи
талант композитора.
Вже у віці
шести років Моцарт дуже непогано почав грати на клавесині і навіть складати
музику. Вже в 1762 роц і
батько влаштовує Вольфгангу справжні гастролі по Європі. У 1765 році Моцарт
гастролює в Лондоні. Його дуже радо приймає король Георг ІІІ. В Англії він
знайомиться з захопленим його талантом, сином відомого композитора Баха -
Іоганном Крістіаном Бахом. Згодом, Моцарт не раз називав цю людину своїм
учителем.
У Лондоні
Моцарт освоює такий жанр, як симфонія, і навіть пише кілька своїх власних.
Після чого на деякий час повертається в рідний Зальцбург. Але вже в 1767 році
опиняється у Відні. Де на концертах представляє свої нові твори. Зокрема одну
месу для хору з оркестром, симфонію К.45а, і дебютну оперу “Уявна простачка”. З
1769 року Моцарт живе в Італії, де здобуває до себе прихильність Папи Римського
Климента XIV, який особисто вручає йому почесний орден “Золотої шпори”.
Юнак вступає на навчання до відомого падре Мартіні, за допомогою
якого складає іспити в Болонську філармонічну академію, незабаром стає її
дійсним членом. В Італії працює над оперою “Мітрідат, цар Понтійський”, яку з
часом презентує широкій публіці в Мілані. Ця постановка була тепло зустрінута,
що надихає юнака на нову оперну роботу - “Асканій в Альбі”. Він повертається в
рідну Австрію.Йому вдається влаштуватися на службу до відомого графа Ієрома
Коллоредо, якому Моцарт присвятив серенаду “Сон Спіціона”... З Італією
композитор попрощався оперою “Луцій Сулла”, яку ставить в 1773 році перед своїм
остаточним переїздом назад в Зальцбург.
Рік 1777 стає для композитора
переломним. Він йде зі служби у графа Коллоредо, і разом з матір’ю вирушає до
Франції. По дорозі в Париж, в містечку Мангеймі Моцарт зустрічає співачку
Алоїзі Вебер, і закохується в неї. У 1778 році, провівши мати знову в
Зальцбург, Моцарт приховує від батька, що їде разом зі своєю коханою в невелику
подорож до двору принцеси Нассау - Вайльбургскої. Перебуваючи в Парижі Моцарт
дізнається про смерть матері,
У 1779
році композитор знову працює на колишньому місці, він органіст і прише церковні
твори.
У 1781 році в Мюнхені проходить його
опера “Ідоменей, цар Кріптський”.
У 1782 році Моцарт одружується з
Констанцією Вебер, яка є сестрою його першого кохання. Констанція також
співачка.Вона народжує шістьох дітей, але виживають тільки двоє - Карл Томас і
Франц Ксав’єр.
У першій
половині 1780-х років композитор творить оперу “Викрадення із Сералю”, а також
месу, в якій співала його дружина, але яка виявилася незавершеною. Знайомиться
з Гайдном.
У 1784
році Моцарт захоплюється масонством. Цей період називають піком творчого шляху
композитора. Разом з тим виникають і заздрісники.За популярність починається
справжня битва, між двома кружками композиторів. Перший очолює Моцарт
(співпрацює з лібретистом Л.да Понте), другий - А.Сальєрі (співпрацює з абатом
Касти, який в свою чергу не любить да Понте). 1 травня 1786 в світ виходить
опера “Одруження Фігаро”.
У 1787
році в чеській столиці пройшла опера “Дон Жуан”, яка виявилася останньою удачею
композитора. Останні роки життя він жебракував. “дон Жуан” не сприймається
публікою у Відні. Моцарт працює капельмейстером у імператора Йосифа ІІ, який
був далекий в музиці людина і висловлюється про творчість
композитора приблизно таким чином: що його творчість не відповідає смакам часу.
У 1789 році Моцарт з’являється в Берліні. Він працює над замовленнями ряду
струнних квартетів і сонат.У 1791 році композитор створює оперу “Чарівна флейта”,
а також оперу “Милосердя Тита”.Дебютні покази обох опер провалюються. В цьому ж
році дружина Моцарта і він сам
захворіли. Граф ВАльзегг-Штуппах на честь своєї покійної дружини замовляє
Моцарту реквієм. У “Реквієму” Моцарта
цікава доля. Справа в тому, що граф був відомий тим, що брав у популярних
композиторів їх твори й видавав за свої. Те ж саме сталося б і з “Реквіємом”.
Однак через хворобу композитора, твір виявився незавершеним, і відповідно
незданим замовнику. “Реквієм” був завершений учнем композитора - Зюссмайєром.
5 грудня
1791 року Моцарт помирає, перебуваючи у Відні. Його дружина, не маючи засобів,
відмовляється проводити поховання і Моцарта ховають в могилі для жебраків.Місце
поховання не відомо.
Людвіг Ван Бетховен - народився в Бонні, приблизно 16 грудня 1770 року. Крім
німецької, в ньому текла і фламандська кров. Дід композитора по батьку, теж
Людвіг, родом з Малина (Фландрія), служив півчим у Генті і Лувені й у 1733
перебрався в Бонн, де став придворним музикантом у капелі курфюрста-архієпископа
Кельнського. Тут він дослужився до посади капельмейстера. Його єдиний син Іоганн (інші діти померли в дитинстві) з
дитинства пік у тій же каппелі, але положення його було хибке, оскільки він
сильно пив і вів безладне життя. Іоганн взяв у дружини Марію Магдалену Лайм,
дочка кухаря. У них народилося семеро дітей, з яких в живих залишилося троє
синів. Людвіг - майбутній композитор - був старшим з них.
Бетховен
виріс в убогості. Батько пропивав свою убогу платню; він займався з сином грою
на скрипці і фортепіано в надії, що той стане вундеркіндом, новим Моцартом, і
забезпечить сім’ю. Згодом батьку додали платню в розрахунку на майбутнє його
обдарованого і працьовитого сина. Людвіг любив імпровізувати грі на скрипці і
фортепіано чим удосконалювати техніку гри.
К.Г.Нефі,
з 1782 року бонський придворний органіст, став першим дійсним учителем
Бетховена. Обов’язки Бетховена як придворного музиканта значно розширилися,
коли ерцгерцог Максиміліан Франц став курфюрстом Кельнським і почав піклуватися
про музичне життя Бонна, де розташовувалася його резиденція. У 1787 Бетховену
вдалося вперше відвідати Відень - у той час музичну столицю Європи. По
розповідях, Моцарт, прослухавши гру юнака, високо оцінив його імпровізації і
напророкував йому велике майбутнє. Але незабаром Бетховен повинен був
повернутися додому - його мати лежала при смерті. Він залишився єдиним
годувальником родини, що складалася з безпутнього батька і двох молодших
братів.
Граф
Ф.Е.Вальдштейн, його захоплений шанувальник, зумів переконати ерцгерцога послати
Бетховена для навчання у Відень (1792-1802). у Відні він залишився до кінця
своїх днів. Моцарт швидко знайшов титулованих друзів-меценатів.Розуміючи
недостатність своїх знань, він відправився до Йозефа Гайдна, визнаному
віденському авторитету в області інструментальної музики, і якийсь час приносив
йому для перевірки вправ в контрапункті. Гайдн, незабаром охолов до
настирливого учня, і Бетховен потай від нього став брати уроки в И.Шенка і
потім у більш грунтовного И.Г.Альбрехтсбергера. Крім цього, бажаючи
удосконалитися у вокальному письмі, він відвідував протягом декількох років
знаменитого оперного композитора Антоніо Сальєрі. Людвиг був знайомий з Гете і
глибоко почитав мислителя і поета.
Вже в 1798
році він скаржився на шум у вухах, йому було важко розрізняти високі тони,
Бетховен розповів про свою хворобу близькому другу - Карлу Аменде, а також
докторам, які радили йому берегти слух. Йому добре вдавалося приховувати
глухоту.
Бетховен
написав 32 сонати для фортепіано деякі мають свої назви. Соната №8 “Патетична”,
№14 “Місячна соната”, №21 “Аврора”,
№23”Аппосіоната”.
Хорові
твори Бетховена, як і вся його музика, відрізняються глибиною думки,
динамічністю, високою ідейністю, масштабністю форм. Це меса “Урочиста”,
кантата, хоровий фінал Дев’ятої симфонії на текст оди Ф.Шіллера “До радості”,
хори до “Афінських розвалин”, хор з оркестром “Морська тиша і щасливе
плавання”, фантазія для фортепіано, хора і оркестра, хори до опери “Фіделіо”.
В хорах
малих форм “Весняний поклик” і “Восхваление природы человеком” поєдналися риси,
властиві багатьом творам Бетховена, - жага до життя, щастя, захоплююча радість
від спілкування з природою
Людвіг Ван
Бетховен помер у Відні 26 березня 1827 році від запалення легень.
Бетховен
продовжив загальну лінію розвитку жанрів симфонії, сонати, квартету, намічену
його попередниками. Однак його трактування відомих форм і жанрів відрізнялася
великою свободою; можна сказати, що Бетховен розсунув їх рамки у часі і в
просторі.
Сьогодні
його твори входять в число найбільших, найбільш шанованих творінь людського
генія.
Джузеппе Верді народився 10 жовтня 1813 року в селі
Ронколе, розташованому поблизу містечка Буссето і в 25 кілометрах від Парми.
Верді ріс в небагатій родині, його батько торгував вином у містечку Ла Ренцоле
на півночі Італії.Надзвичайна музична обдарованість і пристрасне бажання
займатися музикою проявилися у дитини дуже рано. До10 років Джузеппе вчився в
рідному селі, потім у містечку Бруссето. Знайомство з купцем і любителем музики
Барецці допомогло отриманню міської стипендії для продовження музичної освіти в
Мілані. Однак Джузеппе Верді не був прийнятий в консерваторію. Він займався
музикою приватно у педагога Лавінь, завдяки якому безкоштовно відчував
спектаклі “Ла Скала”. У 1836 році він одружився на гаряче коханій Маргеріт
Барецці, дочки свого покровителя, від шлюбу з якою у нього народилися дочка і
син.
Щасливий випадок допоміг отримати замовлення на оперу Лорд
Гамільтон, або Рочестер”, яка з успіхом була поставлена в 1838 в “Ла Скала” під
назвою “Оберто, граф Боніфаціо”. Перші творчі успіхи співпали з низкою
трагічних подій в особистому житті: менш ніж за два роки (1838-1840) вмирають
його дочка, син і дружина, Д.Верді залишається один, а складена в цей час на
замовлення комічна опера “Король на годину, або Уявний Станіслав” терпить
провал. Вражений трагедією, Верді записує: “я...прийняв рішення ніколи більше
не писати”.
З важкої душевної кризи Джузеппе Верді вивела робота над
оперою “Навуходоносор” (італійська назва “Набукко”). Опера, поставлена в 1842
році, мала величезний успіх, цьому сприяли і прекрасні виконавці (одну з
головних ролей співала Джузеппіна Стреппоні, що стала згодом дружиною Верді). У
1840-і роки ним було створено 13 опер, серед яких “Ернані”, “Макбет”, “Луїза
Міллер” (за драмою Ф.Шіллера “Підступність і кохання” та ін. І якщо
опера”Набукко” зробила Дж.Верді популярним в Італії, то вже “Ернані” принесла
йому європейську популярність.
У 1847 році Джузеппе Верді здійснює першу закордонну
подорож. У Парижі він зближується з Дж. Стреппоні. Її ідея жити в заміській
місцевості, займаючись творчістю на лоні природи, привела після повернення до
Італії до купівлі ділянки землі і створення маєтку Сант-Агата.
У 1851 році з’являється опера “Ріголетто” (за драмою Віктора
Гюго “Король бавиться”), а в 1853- “Трубадур” і “Травіата” (за п’єсою А.Дюма
“Дама з камеліями”). Мелодійна мова відзначена органічними зв’язками з
італійською народною піснею.
У операх 1850-1860-х р.р. Верді звертається до
історико-героїчного жанру. У цей період були створені опери “Сицилійська
вечірня (поставлена в Парижі в 1854),”Бал-маскарад”(1859),”Сила долі”,яка була
написана на замовлення Маріїнського театру; Верді двічі відвідав Росію в 1861
та 1862. На замовлення Паризької опери був написаний “Дон Карлос” (1867). У
1868 єгипетський уряд звернувся до композитора з пропозицією написати оперу до
відкриття нового театру в Каїрі та Д.Верді відмовився. Переговори тривали два
роки. Рішення композитора змінилося. Опера “Аїда” стала однією з його
найдосконаліших новаторських творінь.
Смерть письменника і патріота Італії Алессандро Мандзоні
викликала створення “Реквієму”- прекрасне творіння шістдесятирічного маестро
(1873-1874).
Протягом
восьми років (1879-1887) композитор працює над оперою “Отелло”. Прем’єра, що
відбулася в лютому 1887, вилилася в національне свято.
В останні
роки Джузеппе Верді написав твори для хору і оркестру, які в 1897 році об’єднав
у цикл “Чотири духовні п’єси”. У січні 1901 року його розбив параліч і через
тиждень, 27 січня, він помер.
Основу творчої спадщини
Верді склали 26 опер, багато з яких увійшли в світову музичну скарбницю.
Тема 12. Оперно-хорова творчість
французького композитора Жоржа Бізе та польського Станіслава Монюшко.
Опрацювати тему та законспектувати в зошиті з
дисципліни до 6.05.2020.
Жорж Бізе-французький
композитор, диригент, піаніст епохи романтизму. Народився 25 жовтня 1838 р, в
Парижі. Ім’я при народженні: Олександр Сезар Леопольд, в честь великих
імператорів, а жорж отримано при хрещені. Мати Жоржа, Еме, була піаністкою, а
її брат Франсуа Дельсарт - співаком і викладачем вокалу. Батько Адольф-Аман деякий
час займався виготовленням перук, а з часом став вчителем співу, не дивлячись
на відсутність спеціальної освіти. В їх будинку завжди лунала музика ,
зачаровуючи хлопчика. Замість того, щоб бавитися з однолітками, маленький Жорж
з задоволенням опановував нотну грамоту, мама вчила сина грі на фортепіано. В 6
років Бізе пішов до школи і полюбив читати, та Еме, знала про уподобання сина
музикою, примушувала його годинами сидіти за роялем. Завдячуючи цьому
напередодні 10-го дня народження, 9 жовтня 1848 року, Жорж вступив до
Парижської музичної консерваторії вільним слухачем до класу Антуана Мармонтеля,
відомого фортепіанного педагога Другої половини 19 ст.
Майбутній композитор володів абсолютним слухом і
феноменальною пам’яттю, він отримав першу премію на конкурсі сольфеджіо, що
дало право на безкоштовні уроки по композиції у відомого викладача того часу
П’єра Циммермана. Інструмент відійшов на другий план, з’явилась мрія створювати
музику для театру. Тому закінчивши курс по фортепіано у А.Мормонтеля, жорж відразу
вступив у клас композиції Ф.Галеві, під керівництвом якого він багато і
захоплено писав, пробуючи себе в різних музичних жанрах. Крім цього, Бізе з
ентузіазмом займався в класі органу у професора Ф.Бенуа, де досяг значних
результатів, спочатку завоював другу, а потім і першу премію Консерваторії у
виконанні на інструменті.
У 1856 році, Жорж бере участь в конкурсі Академії
образотворчих мистецтв. Перша, так звана Римська премія, давала можливість
юному таланту два роки стажування в італійській і рік у німецькій столицях.
Після закінчення такої практики молодому автору надавалася право прем’єрної
постановки одноактного театрального музичного твору в одному з театрів Франції.
На жаль, ця спроба виявилася не зовсім вдалою: першу премію в цей раз нікому не
присудили. Але удача молодому композиторові супроводжувала в іншому творчому
змаганні, яке оголосив Жак Оффенбах. Для свого театру, що розташовувався на
бульварі Монмартр, з метою реклами він оголосив конкурс на створення невеликого
комедійного музичного спектаклю з обмеженим числом виконавців. Переможцю була
обіцяна золота медаль і премія в тисячу двісті франків.”Доктор Міракль”- так
називалася оперета, представлена вісімнадцятирічним композитором на суд
поважного журі. Рішення комісії: премію розділити між двома конкурсантами,
одним з яких був Жорж Бізе.
У 1869 році він одружився з дочкою свого колишнього вчителя.
Саме Женев’єва стала праобразом одного з персонажів у романі Пруста. Бізе брав
участь у військових діях франко-прусській війні.
Опера “Кармен” була
прохолодно прийнята глядачами, що послужило причиною розладу здоров’я
композитора. Він помер від серцевої недостатності 3 червня 1875 року в самому
розквіті сил-у 36 років.
Досягнення Жоржа Бізе:
14 опер, однією з яких є “Кармен”; 13 оперет і 2 симфонії.
Опера “Кармен”- має 4 дії, лібрето Анрі Мельяка та Людовіка Галеві за
однойменною новелою Проспера Меріме. Вперше поставлена в Парижі у театрі Опера
комік 3 березня 1875 року.
Знаменита опера Бізе показує нам любовну і в той же час
сумну історію Карменсіти і Хозе . Протягом чотирьох дій ми бачимо і відчуваємо
події простого народу. Головна героїня - мила, з вибуховим характером дівчина
на ім’я Кармен, яка працює на фабриці з виготовлення сигар.
І дія. Опера
починається з моменту, коли на центральній площі міста Севільї на вахті стоїть
охорона і обговорюють робітників які йдуть з зміни фабрики по виготовленню
сигар.
Несподівано до них наближається одна з працівниць фабрики і
цікавиться чи не бачили вони дона Хозе. Через деякий час варта змінюється
іншими солдатами, з’являється Хозе, який разом із своїм приятелем капітаном
розмовляє про робітниць фабрики, а точніше, яка з них найкраща. Ось настає
обідня перерва, і жінки виходять на вулицю. Поведінка кожної розпусна. Серед
них виділяється одна, це Кармен.
Вона виконує пісню і кидає квітку Хозе.Мужчина зашарівся.
Дівчата ж сміються над ним і йдуть знову на роботу. З’являється Мікаела, яка
принесла для нього листа і подарунок. Карменсіта під час сварки з робітницею
заділа лице ножем однієї дівчини.Хозе
бере під варту дівчину. Кармен намагається загравати з чоловіком, і зізнається
в коханні. Вона робить це для того , щоб втікти від варти. Це їй вдається. А
Хозе арештовують.
ІІ дія. Через
два місяці товариша Хозе капітана Цунігу бачать в невеликій таверні.Тут
присутня і Кармен, яка прекрасно танцює. Цунізі дуже подобається дівчина і він
намагається до неї залицятися.Вона дізнається, що її коханого незабаром
випустять на волю. Кармелітою зацікавлюється відомий всім тореадор Ескамільо.
Дівчина не звертає на нього уваги. Несподівано виникає Хозе, і дівчина
випроваджує всіх з таверни і танцює для нього. Поява капітана з метою знову
побачити циганку обертається між чоловіками величезним конфліктом. Вчасно
підоспівші цигани відбирають зброю у Цуніги. Хозе йде з військової служби і
займається контрабандою. Це дає можливість бути біля Кармен.
ІІІ дія Хозе сумує за
минулим життям, але те що він кожен день бачить свою дівчину, відганяють його
сумні думки. Але почуття Кармен до нього
охололи.Між ними відносини стали напруженими. А тут ще й ворожка передбачила їй
швидку смерть. Хозе наглядає за товаром.Закохана Мікаела розшукує його. Чується
постріл, дівчина ховається. Виявляється Хозе намагався вбити тореадора, який
розшукував Кармен. Циганка вчасно підбігла і розборонила їх. Мікаела, побачила,
що загроза минула, з’являється і говорить Хозе, що його мати при смерті , і
бажає з ним попрощатися.
Кармеліта і Хозе дуже сваряться.
ІV дія. В Севільї
проходить свято. Скоро відбудеться бій биків. З’являється Ескамільо в супроводі
циганки. Незабаром всі прямують в театр, але дівчина залишається Її подруги
сповіщають, що їй потрібно берегтися,неподалік знаходиться Хозе. З часом він
з’являється і умовляє Карменсіту відновити відносини та вона відмовляє йому і
повертає подарунок- перстень. Розлючений чоловік убиває циганку саме в той час,
коли глядачі вітають Ескамільо, який переміг
в турнірі. Коли народ виходить на
вулицю, то побачили, як Хозе голосить і глибоко сумує про заподіяне.
Самостійно опрацювати: Які хори звучать в опері “Кармен”?
Дати характеристику хорам.
Станіслав Монюшко-польський композитор, автор пісень, оперет, балетів,
опер,класик вокальної лірики.
Народився 5 травня 1819 року в Убель Ігуменського повіту
Мінської губернії (нині Червенський район Білорусі), в якому осів після
рос.кампанії Наполеона його батько - Чеслав Монюшко, капітан полку литовських
кінних стрільців, який завершив свою військову кар’єру ад’ютантом при штабі
маршала Мюрата. Мати - Єлизавета Маджарська, армянка по національності,
правнучка Яна Маджарського (Ованес Маджаренц), створившого виробництво слуцьких
поясів.
Музиці Станіслав Монюшко вчився у матері. Пізніше,
навчаючись у школі піарів в Варшаві,
Монюшко брав уроки у Августа Фрейера (фортепіано, орган; 1827-1830). Далі
музичну освіту здобував у Домініка Стефановича (композиція) в Мінську
(1830-1837) і у Карла Фрідріха Рунгенхагена (композиція, хорове диригування) в
Берліні (1837-1840).
В Вільно вперше приїхав в 1836 році. В 1840 році, завершив
навчання, одружився на Олександрі Мюллер. До 1858 року жив у Вільно. Був на
службі органістом в костелі Святих Іранів. Його річне жалування складало 100
рублів сріблом. Крім того, Монюшко давав уроки фортепіано і композиції (серед
його учнів був і майбутній відомий композитор Цезарь Кюі).
В 1842 році відвідав Санкт-Петербург, в надії отримати місце
придворного композитора в оперному театрі. В 1849 і 1856 роках давав авторські
концерти. Був знайомий з російськими композиторами М.І Глінкою,
О.С.Даргомижським, О.М.Сєровим, які високо цінували його творчість. З 1850
Монюшко диригував в віленському міському театрі на оперних спектаклях.
З 1858 року жив в Варшаві, був диригентом Большого театру в
Варшаві, в 1864-1872 роках професор Музичного інституту. В 1858 році під час
поїздки в Німеччину познайомився з Ференцем Лістом.
Творчість: В ранній період творчості писав водевілі, музичні
комедії, комічні опери.
Головна заслуга - створення національної польської опери
(написав понад 15 опер). Перша опера - “Галька”.
Монюшко писав також музику до вистав “Гамлет” і “Венеціанський
купець” -Уильяма Шекспіра, “Розбійники”- Фрідріха Шіллера, “Карпатські горці”
Юзефа Коженьовського, “Лілля Венеда” Юліуша Словацького.
Тема 13. Оперно-хорова творчість
чеського композитора Бедржиха Сметани.
Опрацювати та законспектувати тему у зошиті з
дисципліни до 13.05.2020.
Бедржих Сметана народився 2 березня 1824 року в містечку
Літомпиль, розташованому на схід від Праги, був одинадцятою дитиною в сім’ї
пивовара Франтішека Сметани і його дружини Барбари. Батько був налаштований патріотично
і дбав про те, щоб у дітей пробудився інтерес до чеського пісенного фольклору.
У будинку часто музикували, в основному у формі струнного квартету, і батько ще
в ранньому дитинстві навчив Бедржиха грати на скрипці. Однак вже незабаром він
став віддавати перевагу фортепіано.
У вісім років він почав складати музику, але батько хотів,
щоб той став економістом. Після закінчення пльзеньського ліцею, Сметана вирушив
до Праги, де удосконалював своєю фортепіанну майстерність. У ці роки фінансову
підтримку молодому музиканту надавав Ференц Ліст, який високо цінував його
талант. Завдяки Лісту Сметані вдалося в 1848 році видати деякі зі своїх творів
і відкрити власну музичну школу, де він став викладати гру на фортепіано.
У 1856 році Сметана отримав запрошення на посаду диригента
симфонічних концертів в Гетеборзі, де працював протягом п’яти років також як
педагог і музикант камерного ансамблю. Повернувшись до Праги в 1863 році, він
заснував ще одну музичну школу з метою пропагувати чеську музику. У 1866 році Сметана
отримав місце головного диригента Національного оперного театру Чехії, в
оркестрі якого на той час грав на альту нікому ще не відомий молодий музикант і
композитор початківець Антонін Дворжак. У цьому театрі вперше були поставлені
багато з опер Сметани, написані на чеські народні сюжети.
У 1874 році Сметана важко захворів (за однією з версій
сифілісом) і з-за майже повної втрати слуху був змушений залишити свій пост.
Відійшовши від активної громадської діяльності і оселившись у своєї дочки Зофії
та її чоловіка лісничого на хуторі Ябкеніце, він продовжував складати музику. У
1883 році через прогресування меланхолії він був поміщений в психіатричну
лікарню в Празі, де і помер 12 травня
1884 року. Композитор похований на Вишеградському цвинтарі.
Творчість:
Сметана - один з найбільш відомих музикантів Чехії, який
вважається основоположником національної композиторської школи. Він був першим
композитором, що використав у своїх творах чеські народні сюжети і мотиви.
Перша в історії опера, цілком написана чеською мовою (“Брандербуржци в Чехії”),
також належить його перу. Творчість Сметани справила величезний вплив на
чеських композиторів наступних поколінь - Антоніна Дворжака, Зденека Фібіха та
інших.
Основні твори
Опери: “Лібуше”;
“Віола”; “Далібор”; “Продана наречена” та інші.
В його доробку симфонічні твори, камерні твори, твори для
фортепіано, вокальні та хорові твори.
В Празі відкрито музей Бедржиха Сметани в 1936 році.
Пам’ятник видатному композитору в Літомишлі, Пльзені,
Оломоуце, Карлових Варах і інших чеських містах.
Комментариев нет:
Отправить комментарий